Вольтер - Кандід

Нарешті її товаришка вийшла з кабінету зовсім розгублена. Вона не могла говорити, глибоко замислившись над вдачею людей великих і напіввеликих, що так легко жертвують волею чоловіків і честю жінок.

За всю дорогу вона не промовила й слова; приїхавши до подруги, вона вибухнула риданнями й розповіла їй усе. Побожниця широко перехрестилася.

— Моя люба, треба порадитися завтра з паном Тут-і-Там, нашим духовним отцем; він має великий вплив на Сен-Пуанжа: він сповідає багато служниць з його дому. Це людина побожна й поблажлива, що напучує також і визначних жінок. Звіртеся на нього, я завжди так роблю, і це завжди виходить на добре. Ми, бідні жінки, потребуємо, щоб нами керував чоловік.

— Гаразд, моя люба, завтра я піду до отця Тут-і-Там.

Щойно прекрасна й засмучена Сент-Ів була в свого сповідника, вона оповіла йому, що один хтивий і могутній чоловік пропонував їй звільнити з в'язниці того, з ким вона має законно одружитися, і що він просив за те велику ціну; що їй страшенно огидна така зрада і що коли б ішлося про її власне життя, вона швидше наклала б на себе руки, ніж піддалася.

— От мерзенний грішник, — сказав їй Тут-і-Там. — Ви обов'язково повинні сказати мені ім'я цього негідника; це, напевне, якийсь янсеніст, я доповім про нього його превелебності отцю де Ла Шезові, який посадить його до тієї оселі, де тепер перебуває дорога вам особа, з якою ви маєте одружитися.

Бідна дівчина, довго ніяковіючи й дуже вагаючись, назвала йому нарешті Сен-Пуанжа.

— Пан де Сен-Пуанж! — скрикнув єзуїт. — Ах! Дочко моя, це інша справа; він кузен найбільшого з міністрів, якого ми тільки мали, добрий чоловік, оборонець доброї справи, добрий християнин; у нього не може бути такої думки, ви його, мабуть, погано зрозуміли.

— Ах! Отче мій, я надто добре зрозуміла його; хоч би що я зробила — я загинула; я можу вибирати тільки між нещастям і безчестям. Або мого коханця буде похоронено заживо, або я не гідна буду жити; я не можу дати йому загинути й не можу врятувати його.

Отець Тут-і-Там спробував заспокоїти її такими солодкими словами:

— По-перше, дочко моя, ніколи не кажіть цих слів: «мій коханець», у них є щось гріховне, що може образити Бога; кажіть: «мій чоловік», бо хоч він ще не чоловік вам, але ви дивитеся на нього як на чоловіка, і нема нічого чеснішого за це. По-друге, хоч він і є вам чоловік у думках, у сподіваннях, він не є вам чоловіком у дійсності; отже, ви не вчините перелюбства, яке є великим гріхом і чого треба за змогою уникати. По-третє, коли мотиви чисті, вчинок не є лихим гріхом, а нема нічого чистішого за те, щоб визволити свого чоловіка. По-четверте, в святій старовині ви маєте приклади, що можуть прекрасно допомогти вам у вашій поведінці. Святий Авґустин розповідає, що за проконсульства Септимія Аціндінуса, 340 року нашої ери, одного бідного чоловіка, що не міг сплатити Цезареві те, що Цезареві належить, засудили до кари на смерть, що є справедливо, не зважаючи на правило «Де нема нічого, король утрачає свої права». Справа йшла про один лівр золотом; у засудженого була жінка, якій Бог дав вроду й розважливість. Один старий багатій пообіцяв дати дамі лівр золотом і навіть більше, за умови, що він учинить з нею поганий гріх. Дама не думала, що зробить зле, рятуючи свого чоловіка. Святий Авґустин дуже похваляє її великодушну покірність обставинам. Правда, старий багатій ошукав її, і чоловіка її однаково скарали на горло, але вона зробила все від неї залежне, щоб урятувати його життя. Будьте певні, дочко моя, що коли єзуїт цитує вам зі святого Авґустина, значить цей святий має цілковиту рацію. Я не раджу вам нічого; ви розумні, — треба сподіватися, що ви будете корисні вашому чоловікові. Пан де Сен-Пуанж чесний чоловік, він вас не ошукає; це все, що я можу вам сказати. Я молитиму за вас Бога і сподіваюся, що все станеться на найбільшу йому славу.

Прекрасна Сент-Ів, не менш злякана від єзуїтових розмов, ніж від пропозицій помічника міністра, розгублена повернулася до своєї приятельки. Їй хотілося смертю визволитися від жаху лишити в страхітному ув'язненні коханого, якого обожнювала, і від сорому визволити його ціною того, що мала найдорожчого й що мало належати тільки цьому знедоленому коханому.

Вона прохала свою приятельку вбити її, але ця жінка, не менш поблажлива, ніж єзуїт, висловлювалася ще ясніше.

— Леле, — казала вона, — рідко справи йдуть інакше в цьому дворі, такому шановному, такому галантному, такому уславленому: найменші й найзвичайніші посади дають часто тільки за таку ціну, якої вимагають від вас. Слухайте, ви викликали в мені довіру й приязнь, зізнаюся вам, що коли б я була така вперта, як ви, мій чоловік не посідав би тієї невеличкої посади, з якої живе; він знає це й зовсім не сердиться. Він вбачає в мені свою добродійницю й дивиться на себе як на мого ставленика. Чи ви думаєте, що всі ті, що стоять на чолі провінцій чи навіть армій, мають ці почесті й багатства за свої послуги? Вони зобов'язані за це паніям своїм жінкам. Коханням клопочуться про військові чини, й посаду має чоловік найвродливішої. Ваше становище куди краще; справа йде про те, щоб повернути вашого чоловіка на світ божий і одружитися з ним; це святий обов'язок, і ви повинні його виконати. Прекрасних і пишних дам, про яких я вам говорю, ніхто не плямує, вам же аплодуватимуть; скажуть, що коли ви й проступилися, то це тільки ради надмірної чесноти.