Оноре де Бальзак - Етюди про звичаї

До найвідоміших повістей, які посідають значне місце у творчому спадку Бальзака, належить і повість «Полковник Шабер» (1832), цікава з багатьох точок зору. В ній знаходимо характерне для письменника поєднання романтичного й реалістичного елементів, в яких відтворюється його індивідуальний стиль. В її сюжетну основу закладено незвичайну, екстраординарну ситуацію: її герой, полковник Шабер, був тяжко поранений у битві при Прейсіш-Ейлау (1807), в якій Наполеон розбив російські й прусські війська, і похапцем похований у братській могилі. Прийшовши до тями, він вибирається з-під мерців і повертається у світ живим, в соціум, але без будь-яких документів, і цей світ його не приймає, бо він вже не є соціальною і юридичною особистістю. Дружина Шабера, отримавши його ренту й різні статки, вийшла заміж за іншого і, як говориться в повісті, «прагне соціально знищити» першого чоловіка. «Я був похований під мертвими — тепер я похований під живими, під паперами, під судовими справами, під усім суспільством, яке хоче, щоб я знову ліг у могилу!», — так визначає сам Шабер свою ситуацію, корелятивну скоріше романтичній, ніж реалістичній літературі.

Разом з тим, розповідаючи про боротьбу Шабера, підтриманого стряпчим Дервілем, за повернення в суспільство, Бальзак великою мірою вводить твір у реалістичне русло. Власне, в ньому розгорається боротьба за майнові інтереси, хоч позиція Шабера в цій боротьбі специфічна. Щодо графині Ферро, колишньої його дружини, то вона, сказати б, гідно продовжує галерею таких жіночих образів Бальзака, як маркіза д’Еспар чи мадам Еванхеліста із повісті «Шлюбний контракт»; визначальними її рисами є пожадливість і хижий егоїзм. Не задовольняючись рентою Шабера, вона спекулює «на хитанні курсу біржі», не зупиняється перед прямим обманом і крадіжкою.

Безперечно, образ Шабера витриманий в іншому типологічному ключі і є образом романтичним за своєю ідейно-художньою парадигмою. Перетворений дружиною на злидаря без притулку й засобів до існування, він зберігає людську гідність і вірність своїм високим моральним принципам. Не зважаючи на все зло, що вчинила йому колишня дружина, він відмовляється від своїх прав, аби не руйнувати її нової сім’ї з малими дітьми. Серед жорстоких злигоднів він «не тільки зберігає ясність і погідливість обличчя», а й «стає ще більш чутким і добрим». Можна сказати, що цей образ однотипний з героями-праведниками французької романтичної літератури, таким як Жан Вальжан із «Знедолених» Гюго чи Поля Арина із «Ораса».

Друга половина 1846 р., коли були написані «Бідні родичі», виявилася останнім спалахом творчої активності Бальзака. В наступні два роки вона неухильно йде на спад і повністю згасає десь за півтора роки до смерті письменника. Його здоров’я, зруйноване титанічною працею, невблаганно погіршується, кожна сторінка дається йому дуже важко. Він скаржився в одному з листів у червні 1847 р.: «Мій мозок, мій розум говорять, що уява, творча здатність вперто завмерли в мені й уляглися, немов капризні кози».

Сповнені трагізму останні роки життя Бальзака цікаві для нас і тим, що в значній своїй частині вони пройшли на нашій землі. В цілому він провів на ній більше двох років. Перший раз він приїхав у Верхівню, маєток Евеліни Ганської, що неподалік від Бердичева, 13 вересня 1847 р. І пробув там до 4 лютого 1848 р. В листопаді 1847 р. Бальзак побував у Києві, який справив на нього велике враження. До свого нового паризького будинку він навіть замовив літографії з видами Києва, що прикрашали парадні сходи. В кінці вересня 1948 р. Бальзак вдруге прибуває у Верхівню і залишається там до 23 квітня 1850 р.; під час цього перебування він ще двічі відвідав Київ.

Входження України в життя і якоюсь мірою у творчість Бальзака пов’язане з його стосунками зі згаданою графинею Ганською, дружиною багатого поміщика, якому належало, серед численних маєтків, село Верхівня. Слід сказати, що ці стосунки становлять чи не найбільш інтригуючий, «романтичний» сюжет у біографії письменника. В лютому 1832 р. він одержав листа, підписаного таємниче «Іноземка» й без зворотної адреси; кореспондентка висловлювала захоплення його творами і, зокрема, його тонким розумінням жіночої душі. Через певний час вона відкрила своє ім’я, між ними почалося^ жваве листування, а в серпні 1833 р. відбулася перша зустріч у Невшателі (Швейцарія), потім у Женеві (грудень 1833 р.) і Парижі (весна 1835 р.). Під час цих зустрічей з Ганськими йшли розмови й про Україну, згодом у «Листі про Київ» Бальзак так передасть враження від них: «Я слухав розповіді про степи, селян, снігопади, управителів, євреїв і, нарешті, про поєднання цивілізації з варварством, і все це в таких виразах і в такому фантастичному освітленні, що Україна стала мені здаватися єдиним у світі краєм, де я зміг би ще побачити цілком нові явища і людей». Ганські вели також з письменником розмови на практичні теми: про поміщицьке землеволодіння, про труднощі ведення господарства, про «невдячність» і «варварство» селян, про їх «підривну діяльність» тощо, і цією інформацією Бальзак користувався, пишучи роман «Селяни», кращий твір у «Сценах сільського життя».