Оноре де Бальзак: Етюди про звичаї

Ту ж прагматичну філософію, яка вбачає в людях лише перешкоду чи засіб для досягнення своїх особистих цілей, підносить Растіньяку й збіглий каторжник Вотрен. Зрозуміла річ, він про все це говорить з більшою прямолінійністю й цинізмом, ніж світська дама, але сутність його навчань та ж сама: «Чесністю не доб’єтеся нічого… Підлота — скрізь, талант — рідкість. Отож підлота стала знаряддям незліченої кількості нездар, і ви скрізь відчуватимете її вістря… Коли хочеш щось зладити — брудни руки, тільки по тому вмій добре змити з них бруд: оце вам і вся мораль нашої доби».

Дедалі виразніше, пише Бальзак, світ поставав перед Растіньяком «таким, яким він є: в безсиллі моралі й закону перед багатством». Тобто спостереження героя, набутий досвід підтверджували повчання його наставників, а його друг Б’яшон, вчений-медик і безкорисливий подвижник науки, визнав, що їхні докази не суперечать «законам природи». Проти всього цього протестує лише голос сумління, моральне почуття, на яке хотів був покладатися Растіньяк. Але під кінець роману воно прискорено агонізує, моральна драма, яку переживає Растіньяк, закінчується перемогою середовища, де панують егоїзм і закон вигоди. У фіналі твору Растіньяк дозріває для того, щоб, прийнявши закони й «правила гри» середовища, кинути йому знаменитий виклик: «Тепер подивимося, хто кого». Та слід підкреслити, що моральна драма Растіньяка є центральною колізією роману, сповненою глибокого соціально-психологічного змісту, пов’язаного з основною проблематикою «Людської комедії».

Про те, як йшов далі Растіньяк до багатства й успіху, дізнаємося з інших творів «Людської комедії». Але тут слід попередньо сказати, що, прагнучи пов’язувати твори «Людської комедії» й надати їй рис сюжетно-тематичного цілого, Бальзак широко вдається до «перехідних персонажів», тобто таких, що переходять із твору в твір. Ежен Растіньяк є одним з характерних персонажів цього типу, його подальший життєвий шлях простежується в низці творів «Людської комедії». Так, у повісті «Банкірський дім Нусінгена» (1837) розповідається, як він заклав фундамент добробуту, зблизившись з банкіром Нусінгеном, чоловіком своєї коханки, і допомагаючи йому в темних махінаціях. Потім він одружується з п’ятнадцятилітньою Августою, донькою своєї коханки, і стає зятем Нусінгена, про що дізнаємося з романів «Кузина Бетта» і «Депутат із Арсі» (1847); в останньому також показано, як він робить політичну кар’єру. Тут вже бачимо його на вершині багатства й влади: «Він має триста тисяч ліврів прибутку, він пер Франції, король зробив його графом; він зять Нусінгена й належить до двох-трьох державних людей, породжених Липневою революцією». Тією революцією, зауважимо, що привела до влади фінансову буржуазію.

Повість «Гобсек» існує удвох редакціях чи, скоріше, варіантах, досить між собою відмінних. Перший її варіант, що має назву «Небезпеки безпутнього життя», був написаний 1830 раку і того ж року з’явився в першому томі згадуваної збірки «Сцени приватного життя». У 1935 р. Бальзак ґрунтовно переробив повість і опублікував її під зміненою назвою «Татусь Гобсек» у «Сценах паризького життя», а в 1842 р. він включив її до першого видання «Людської комедії» під остаточною назвою «Гобсек».

Важко сказати, що безпосередньо спонукало Бальзака до переробки твору, але те, що вона пов’язана зі зміною світоглядної парадигми, яка відбулася на початку 30-х років, не підлягає сумніву. В обох варіантах зображаються аристократи й лихвар Гобсек, але постають вони в істотно іншому освітленні, по-різному розставляються акценти. В першому варіанті на передній план виступає аристократична сім’я де Ресто і наголос ставиться на моральному розкладі аристократії, про це свідчить і назва повісті в першому варіанті; Гобсек в її художньому просторі розміщується дещо збоку. Він і в першому варіанті «людина-вексель», «уособлення влади золота», але тут він ще здатен проявляти певні людські почуття. Його зворушує в кімнатці бідної дівчини Фанні простий хрестик та миртова гілочка, він ладен простити їй борг на тисячу франків і навіть подарувати коштовний перстень.

У другому варіанті повісті в центр переноситься Гобсек (що закріплюється й зміненою її назвою), а сім’я де Ресто дещо зміщується до фону. В повість вводиться біографія Гобсека, покликана пролити світло на те, як виростають «фінансові тигри» з їхньою байдужістю до моралі й жорстокістю. Разом з тим біографія якоюсь мірою пов’язує Гобсека з «авантюрним періодом» розвитку капіталізму, періодом початкового нагромадження капіталу. Загалом же в другому варіанті Гобсек «бронзовіє», його серце остаточно перетворюється на «злиток металу». Погляд старого лихваря «стає поглядом бога», що читає в серцях і помислах людей. Людські біди й страждання його не зворушують, в другому варіанті він, побачивши згадувані реліквії Фанні, лише вигукує: «Бідна простота! Вона ще в щось вірить!» До своїх боржників, які прозвали його «татусем Гобсеком… з любові до парадоксів чи для глуму», він ставиться нещадно. Бальзак називає їх «жертвами» й пише: «Іноді його жертви обурювалися, кричали в нестямі, а тоді раптом западала мертва тиша, наче в кухні, коли там ріжуть качку».