Арістофан - Комедії

Ми вигадали непогану баєчку,

Яка й до ваших підійшла б голів, і все ж

Сягнула б вище, ніж пусті комедії.

У нас господар є великий, бачите,

Що тут дрімає, пишний, під покрівлею.

Він батька держить під замком, а нам казав

70На варті бути, щоб старий не випорснув.

А в батька давня слабість, ще й чудна така,

Що вам ані вгадати, ні придумати,

Як ми не скажем. Отже, домудруйтеся!

Сосій

Аміній, син Пронапа, каже впевнено,

Що наш старий — азартний в грі.

Ксантій

Вигадує,

По собі, певно, про людей міркуючи!

Але причина лиха все ж у пристрасті.

Сосій

Сосікл, я чую, жебонить Деркілові,

Що він пияка.

Ксантій

Отже, помиляється:

80На це порядні люди лиш нездужають.

Сосій

А Нікострат, Скамбона син, той думає,

Що, наче філоксера, ненажерний він.

Ксантій

І Нікострат не влучив, присягаюсь псом!

То, певно, Філоксена він на думці мав.

Балакаєте зайве. Не вгадаєте!

Мовчіть, коли дійти до правди хочете, —

Скажу вам, що за слабість у господаря:

Суди він любить, як ніхто й ніколи ще;

Закоханий в судах він, тяжко зойкає,

90Коли не в перших лавах засідателів.

Вночі не спить ніколи ані кришечки;

А хоч і задрімає, все ж думками він —

Де водяний годинник час відмірює.

В руці держати черепочок звикнувши,

Він і вві сні, три пучки держить складені,

Немов на вівтар хоче ладан сипати.

Побачивши на дверях десь написане:

«Ти гарний, Деме, чадо Шрілампове»,

Допише: «Гарний суд у демократії».

100Почне співати півень пізно ввечері,

Він каже: «Підкупили півня позвані,

Щоб я не міг поспіти на засідання!»

Лиш від вечері, вже кричить: «Взуватися!» —

І в суд біжить над північ, і дрімає там,

Прилипши до колони, мов слимак отой.

Від злості довгу риску всім присуджує,

Мов джміль або бджола він, повертаючись,

Приносить купу воску попід нігтями.

Щоб на суді в запасі черепки були,

110Він дома все засипав черепашками.

Такий шалений! Спробуєш умовити, —

Ще гірше скаженіє. От ми й держимо

Під наглядом старого, щоб не втік, бува.

Безумством батька тяжко син засмучений.

Спочатку словом добрим умовляв його

В той плащ судейський більш не зодягатися

І з дому не виходить; той не слухає.

Обмив його, очистив, — ні до чого все.

Лічив танками корибантів, — він, як був,

1203 тимпаном увігнався знов у судище,

Коли не помогли вже навіть таїнства,

Тоді в Егіну з ним поїхав син — і там

Поклав старого на ніч в храм Асклепія,

А він на ранок знов перед решіткою!

Ось відтоді вже ми його пильнуємо.

Та він і димоходом утікав-таки,

І рівчаками. От позатикали ми

Всі отвори лахміттям та ганчірками, —

То й що? Понабивав він по стіні кілків

130І, мов та галка, геть по них вискакував.

Ми обснували дворище тенетами,

Де лиш могли, та й пильно стережем тепер.

Так ось Філоклеоном батька звуть цього,

Бделіклеоном — сина, Зевсом свідчуся.

На вдачу запальний він, набундючений.

Бделіклеон

(із вікна)

Гей, Ксантій! Сосій! Де ви? Чи поснули там?

Ксантій

Ой, лихо!

Сосій

Що?

Ксантій

Бделіклеон прокинувся!

Бделіклеон

Біжіть сюди хто-небудь! Швидше, чуєте?

(Виходить з дому) .

Старий прокравсь до кухні, щось там нишпорить

140І шемрає, як миша. Поглядай мені,

Щоб він не виліз діркою помийною!

А ти плечем уприся в двері!

Ксантій

Слухаю.

Бделіклеон

О Посейдоне, що це грюка в комині?

Філоклеон вистромляє голову з димаря.

Ти хто?

Філоклеон

Я дим: угору з димаря іду.

Бделіклеон

Ти дим? А то з яких же дров?

Філоклеон

Із фігових.

Бделіклеон

Клянуся Зевсом, найгіркіший в світі дим!

Та не втечеш, одначе. Де тут заткало?

Назад! Ану поліном прикладу як слід.

Отак! Десь-інде пошукаєш пролазу.

150А я… Чи є на світі хтось нещасніший?

Тепер я «сином диму» називатимусь!

Сосій

Хто торгає дверима?

Бделіклеон

Обіпрись на них

Що сили є! Я зараз підсоблю тобі!

Ключа пильнуй лиш, поглядай на засувку,

Щоб він борідку згризти не наважився.

Філоклеон

(за дверима)

Гей, що ви, що ви! Відпустіть, мерзотники!

Невже не буде Драконтід засуджений?

Бделіклеон

Тобі журба велика?

Філоклеон