Арістофан - Комедії

тебе, —

Загрими з-під небес, оберни мене

в дим,

У хвалька Проксеніда мене

перекинь,

Або ні — в крутія, сина Селла!

О владарю, зроби мені ласку таку,

Пожалій моїх сліз!

Або блискавки вістрям торкнися

мене,

330Щоб я попелом став,

А тоді підійми, і далеко завій,

І в солоній киплячій підливі звари,

Або, врешті, хай каменем стану

твердим,

Щоб на нім черепочки лічили.

Перша половина хору

Хто ж замкнув тебе та й держить

за дверима? Розкажи нам,

Адже ми товариші!

Філоклеон

Син мій власний! Але тихше, не горлайте!

Ось він спить

Там, на ґанку, перед домом.

Поспускайте паруси!

Корифей

Але за що ж, бідолахо, ображає він тебе?

340в чому зачіпку знайшов?

Філоклеон

Не дає суддею бути, зла чинити не велить,

У добрі тримати хоче. А мені навіщо те?

Перша половина хору

Ну й негідник! Ну й облудник той…

Демологоклеон!

Все тому, що ти лиш правду,

говорив про кораблі.

Ні, якби не був він змовник, то ніколи б

так казати не насмів?

Корифей

Коли так, то не можна баритися більш!

Неодмінно нове щось придумай

І знайди собі спосіб дотепний зійти,

потай злої сторожі, додолу.

Філоклеон

Що ж придумати можна? Шукайте самі!

Я на всяку пораду пристану.

Так кортить мені мимо тих лав судових

з черепашкою в жмені пройтися.

Корифей

350Подивись, чи немає де-небудь діри!

Коли є, то пролізь через неї

Та й, укрившись лахміттям старим, утікай,

як тікав Одіссей хитромудрий.

Філоклеон

Позабивано все, що не можна ніде

й комарові малому промкнутись.

Ні, десь-інде шукайте рятунку мені!

Я ж не можу пролізти крізь шпарку!

Корифей

А згадай же, старий, як колись на війні

ти накрав десь рожнів та й моторно,

Мов по сходах, спустився по них зо стіни;

це було, коли Наксос ми брали.

Філоклеон

Пам'ятаю, та що з того? Час той минув,

а сьогодні не ті уже справи;

Молодий тоді був я і красти митець,

і в усім собі сам давав раду,

І ніхто не стеріг мене, — можна було

Утікати безпечно. Сьогодні не те:

360Цілий відділ закутих у зброю людей

Заступив усі виходи з дому мого.

Бачу, двоє стоять біля самих дверей

І чатують на мене з рожнами в руках,

Мов на кішку, що м'ясо вхопила.

Друга половина хору

Не барись! Якмога швидше

інші хитрощі придумай!

Бджілко, ранок настає!

Філоклеон

Що тут думати? Зубами перегризти треба сіть!

А мисливиця Діктінна за тенета хай простить!

Корифей

Хто шукає порятунку, той наважиться й на це.

370Ну, давай зубам роботу!

Філоклеон

(з 'являється на даху)

Перегризено! Готово! Але нишком, не кричіть!

Стережімося, щоб шуму не почув Бделіклеон.

Друга половина хору

Ти не бійсь нічого, друже!

Хай-но тільки

писне він, —

Буде гризти власне серце і тремтіти за життя,

Буде знати, що то значить — гордувати

Найсвященнішим судом!

Корифей

Ну, живенько! Мотузку вчепи до вікна!

Обмотай себе нею круг стану,

380Пригадай Діопейта й відвагу його та й поволі

спускайся додолу.

Філоклеон

Ну, а що, як ті двоє угледять мене і, піймавши,

неначе ту рибу,

На мотузці потягнуть назад у вікно? Що тоді

почнете ви? Кажіть-бо!

Корифей

Одностайно тобі допомогу дамо, мов дубові,

обстанем за тебе,

І не зможуть вони удержати тебе. Так і зробим,

май певну надію!

Філоклеон

Учиню вашу волю, звіряюсь на вас! Та глядіть,

коли скоїться лихо,

Підійміть моє тіло, оплачте мене, поховайте

в суді край порога.

Корифей

Не страхай себе марно, не буде біди. Не лякайся,

мій друже, нічого,

Сміливіше злізай, лиш отчизним богам не забудь

наперед помолитись!

Філоклеон

О сусіде, герою, владарю наш Лік! Ти так само,

як я, полюбляєш

390Безнастанні зітхання і сльози людей, що стають

на суді перед нами.

Ти навмисне прийшов оселитися тут,

щоб їх зойками тішити серце,

Ти один із героїв сподобав собі

близь оселі ридання сидіти!

Пожалій же мене і сусіда врятуй у пригоді,

а я присягаюсь,

Що ніколи в горожу твою не зайду ні в малій,

ні в великій потребі.

Філоклеон починає спускатися з даху на мотузці.

Бделіклеон прокидається й будить рабів.