Арістофан - Комедії

Стрепсіад

Зевс бачить, дурню, не на те я вчив тебе

В судах змагатись, щоб тепер ти каверзно

1340Мені доводив, ніби справедливо це

Й похвально — сину бити батька рідного.

Фідіппід

Усе це так я маю довести тобі,

Щоб ти не міг, почувши, й суперечити.

Стрепсіад

Що ж, слів твоїх готовий я послухати.

Перша половина хору

Подумай, старче, як цього противника

Тобі подолати.

В собі не мавши певності, не був би він

Такий безсоромний.

У нього, видно, є підстави, — надто в нім

1350Буяє зухвалість.

Провідця хору Хмар

Та ви громаді розкажіть, чому і як між вами

Розпочалася сварка ця, — зробіть це неодмінно.

Стрепсіад

Як і чому розпочали ми лаятися вперше,

Я вам скажу. Після обіду, — певно, й вам відомо,

Взять ліру я його прошу і трохи поспівати

Із Сімонідових пісень, — як «барана» обстригли.

А він відмовив, що дурний це звичай — за чарками

Співать під ліру, мов жінки, що ячні крупи мелють.

Фідіппід

Хіба ж не мусив я тебе побить, ще й потоптати?

1360Cпівати загадав мені й частуєш, мов цикаду!

Стрепсіад

Отак же само, як тепер, і дома говорив він.

Ще й Симоніда узивав поетом препоганим.

Хоч через силу, а себе я стримував спочатку,

А далі попросив його узяти віття мирта

Й Есхіла почитать мені. А він говорить прямо:

«Так, я Есхіла визнаю серед поетів першим —

В балаканині гомінкій, в нескладнім велемовстві».

Як ви вважаєте, чи міг я серцем не скипіти?

Проте, свій прикусивши гнів, сказав я: «То принаймні

1370Щось із новіших прочитай розумне і дотепне».

Із Евріпіда він почав про те, — й сказати сором! —

Як одноматерню сестру звів брат її безчесний.

Ну, тут уже не стерпів я і з лайкою й ганьбою

Дав добру нагінку йому. А потім, як звичайно,

За словом слово, та й пішло! Як схопиться він раптом

Та й ну душить, товкти мене, гатити й лупцювати!

Фідіппід

Хіба ж не варто, адже ти не хвалиш Евріпіда

Премудрого?

Стрепсіад

Премудрого? О, я тобі сказав би!

Але ти знов поб'єш мене.

Фідіппід

Поб'ю, Зевс бачить, і за діло!

Стрепсіад

1380За діло? Де ж бо сором твій! Тебе ростив

я змалку,

В дитячім лепеті твої я вгадував бажання!

Ти тільки вимовиш: «Пи-и», даю тобі я пити,

Попросиш «папи» — я в ту ж мить ліплю м'якушку

хліба;

Не встигнеш мовити «е-е», несу тебе за двері

І там потримаю… А ти почав мене душити,

І хоч кричав, і ойкав я,

Й просивсь надвір, проте мене,

Негіднику не виніс ти,

А все душив, і мусив я

1390під себе наробити.

Друга половина хору

Мабуть, серця аж тріпотять у молоді —

Всі ждуть його мови.

Якщо він зможе балакнею виправдать

Свої неподобства,

Ми навіть горошинки не дамо тоді

За шкуру старіших.

Провідця хору

Тож постарайся, знань нових вигаднику й ковалю,

Так промовляти, щоб здалось, що правду ти говориш.

Фідіппід

Як любо знатись на нових науках напутенних

1400І застарілі звичаї свідомо зневажати!

Не міг докупи й трьох я слів без помилки зліпити.

А з того часу, як мене віднадив він од цього,

В турботи, мислі і слова я витончені вдався

І можу довести, що сам карати батька властен.

Стрепсіад

Ні, бався кіньми, свідок Зевс! Вже краще годувати

Для тебе коней четверо, ніж гинути з побоїв.

Фідіппід

Вернусь до думки, на якій в розмову ти втрутився,

Тебе спитаю спершу я:

Ти бив мене малого?

Стрепсіад

Я? Для твого ж добра я дбав про тебе.

Фідіппід

А скажи-бо,

Чом з добрим наміром і я тебе не можу бити,

Якщо однаково — побить чи кращого бажати?

Чом спину під удари ти підставити не згоден,

А я повинен? Адже я теж вільним народився.

Хай діти плачуть, думав ти, а батькові — не личить?

Це, скажеш, давнім для дітей встановлено звичаєм.

Тобі на це я відповім: старі — подвійно діти,

Суворіше, ніж молодих, старих карати треба,

Бо помилятись — це для них річ зовсім непростима.

Стрепсіад

1420Немає ж звичаю ніде батькам таке терпіти.

Фідіппід

А хто ці звичаї завів, не був така ж людина,

Як ти і я, й не умовляв так само предків словом?

Чому ж і я новий закон не можу запровадить,