Арістофан - Комедії

Правий

Із товстозадих.

Неправий

Правильно.

Ну, а промовці із яких?

Правий

Із товстозадих.

Неправий

Отже, сам

Збагнув ти, що дурниць наплів?

Тепер на глядачів поглянь, —

Яких тут більш?

Правий

Та от дивлюсь.

Неправий

Що ж бачиш ти?

Правий

Клянусь богами, більшість тут

Із товстозадих. І того

1100Принаймні знаю, і цього,

І кучерявого того.

Неправий

Що ж скажеш ти?

Правий

Блудяги, подолали ви!

В ім'я богів, візьміть у мене плащ оцей, —

До вас перебігаю.

(Кидає свій плащ і втікає) .

Неправий

Ну, як, додому сина взяти хочеш ти

Чи хай у мене вчиться красномовності?

Стрепсіад

Учи, тримай у шорах, пам'ятай лише,

Гостри обидві хлопчакові щелепи,

Щоб гриз маленькі однією позови,

1110А другою й великі перегризти вмів.

Неправий

Та не турбуйся, вченим він повернеться.

Фідіппід

(до себе)

Ой ні, змарнію, стану жовтий, зморений.

Неправий веде хлопця в думальню.

Провідця хору Хмар

Ідіть собі!

(Вслід Стрепсіадові, що йде до свого дому) .

А ти про це ще, мабуть, пошкодуєш!

(До глядачів) .

Хочу, судді, вам сказати, скільки вигід буде вам,

Як прихильно, по заслузі, наш оціните ви хор.

Перше — як поля орати вам весною прийде час,

Вам ми першим дощ проллємо, а сусідам вже пізніш.

Будем вам охороняти ваші ниви й виноград,

1120Щоб ні спека їх не била, ані злива дощова.

А не буде хто із смертних шанувати нас, богинь,

Хай він знає, не минеться без покари це йому:

Ні вина, ані пшениці не здобуде з поля він;

Щойно лози виноградні чи оливи зацвітуть —

Все загине: мов із пращі, зразу винищимо все.

Запримітим — цеглу сушить, — заллємо її дощем,

На покрівлі черепицю градом круглим поб'ємо.

Схоче справити весілля, — сам, хто з друзів чи з рідні, —

Цілу ніч ми лити будем, так що зводить краще він

1130Без дощу в Єгипті скніти, ніж неправдою судить.

Стрепсіад

(виходить з дому з мішком за плечима, лічить на пальцях)

Ще п'ятий і четвертий, потім третій день,

Та другий, і, нарешті, той, що я його

Найбільш боюсь, лякаюсь і ненавиджу, —

Старий і молодий то день. Усі, кому

Я винен, в день той в пританею позови

На мене подадуть, щоб погубить мене,

А я у них проситиму полегкості:

«Не стягуй нині боргу з мене, голубе»,

З тим «зачекай», а те «даруй». — «Нічого так

1140Ми, — скажуть, — не одержимо», і вилають

Дурисвітом, та ще й судом страхатимуть.

Ну, що ж, судіться, а мені то байдуже,

Аби лиш Фідіппід мій промовляти вмів.

Постукаю до думальні й дізнаюся.

(Стукає) .

Гей, гей! Агов!

Сократ

(виходить з дверей)

Вітання Стрепсіадові!

Стрепсіад

Й тобі вітання! Спершу ось візьми оце, —

(Дає йому мішок) .

Повинні ж ми учителю віддячити.

Скажи, чи тої мови сина ти навчив,

Яку мені недавно сам пояснював?

Сократ

1150Навчив.

Стрепсіад

Гаразд! О всецарице хитрощів!

Сократ

Віднині позов хоч який ти виграєш.

Стрепсіад

Якщо й при свідках брав я гроші в позику?

Сократ

Тим краще! Хай тих свідків будуть тисячі!

Стрепсіад

(співає, пританцьовуючи)

У крик тоді я голосно кричатиму!

О-го! Бодай би, лихварі, подохли ви,

І з позиками вашими, й відсотками!

Тепер мені нічого ви не зробите.

Такий-бо у домі моїм

Дивний син росте, — язиком

1160Виблискує він двогострим.

Мій щит, сім'ї рятунок, ворогів чума,

Він визволитель батька з незліченних бід.

(До Сократа) .

Іди-но швидше і сюди поклич його.

Сократ заходить до свого дому.

Дитино, сину!

Виходь із дому,

Послухай батька!

Сократ

(виходить разом з Фідіппідом)

Ось і парубок цей.

Стрепсіад

Любий мій! Любий мій!

Сократ

Забирай додому сина.

(Вертається до свого дому) .

Стрепсіад

1170О-го, дитя! Оце-то так!

По-перше, рад твоє я личко бачити.

Тепер крутійством, вмінням сперечатися

І звичним цим, улюбленим «що кажеш ти?»

Воно розквітло. Скривдивши, образивши,

Ти скривдженого вміло удаватимеш.

Та й вигляд маєш справжнього ти аттика!

Ну, то рятуй же, як раніш губив мене.

Фідіппід