Арістофан - Комедії

1392. Вірш з трагедії Есхіла «Ніоба», яка не дійшла до наших днів.

1402–1403. Евріпід цитує з трагедії «Мелеагр», а Есхіл — із своєї п'єси «Главк», які не збереглися.

1409. В Евріпіда була велика бібліотека.

1464–1466. Дехто вважає, що Есхіл повторює заповітну директиву Перікла: незважаючи на спустошення Аттики спартанцями, слід продовжувати плюндрувати Пелопоннес, тому що для Спарти основне — земля, а джерелом багатства Афін є море.

1472. «Язик мій клявся» — вислів з «Медеї» Евріпіда.

1478–1479. Пародіювання віршів Евріпіда.

Агафон— афінський трагічний поет кінця V ст. до н. е. Хорові партії трагедії він перетворив на вокальні інтермедії, не пов’язані зі змістом твору — свого роду музичний дивертисмент між окремими актами драми. Намагався звільнити трагедію від зв’язку з міфологією, пишучи п’єси на вигадані сюжети з вигаданими особами («Жаби», 83).

Агенор— фінікійський цар Сідону, батько Кадма й Європи («Жаби», 1225).

Агійєй(досл. вуличний) — епітет Аполлона як охоронця будинків удень. Його статуї стояли при вході до будинку («Оси», 874).

Адімант— син Левколофа, знатний афінянин, однодумець Алківіада, прихильник олігархічної форми правління. («Жаби», 1513).

Адмет— володар міста Фер у Фессалії, один з аргонавтів, чоловік Алкестіди, яка погодилась умерти замість нього. Геракл, який прибув у гості до Адмета, зумів відняти Алкестіду в демона смерті і повернути її своєму другу («Оси», 1237).

Адонії, або Адонісії— свято на честь Адоніса («Мир», 420; «Лісістрата», 409).

Адоніс— вродливий юнак, якого покохала Афродіта, загинув від ікл вепра, насланого ревнивим Аресом («Лісістрата», 413).

Аїд(Ад) — інакше Плутон, володар підземного царства, і саме підземне царство («Оси», 762; «Жаби», 69. 118. 172. 774. 1333).

Академія— мальовничий гай на північно-західній околиці Афін, де були майданчики для гімнастичних занять, алеї, статуї, названий ім’ям міфічного героя Академа. Пізніше тут містилась філософська школа Платона, яка одержала назву Академія («Хмари», 1006).

Акестор— трагічний поет, якого комедіографи обвинувачували в іноземному походженні («Оси», 1221).

Акрополь— пагорб у центрі Афін 156 м заввишки, спочатку фортеця, потім релігійний і культурно-громадський центр міста, де знаходились чудові пам’ятки античної архітектури, як Парфенон, Ерехтейон, Пропілеї, храм богині Перемоги («Лісістрата», 174).

Алківіад(близько 451–404 pp. до н. е.) — політичний діяч і стратег Афін, із знатного аристократичного роду, відзначався безпринципністю та політичною нестійкістю («Оси», 44; «Жаби», 1422).

Алкмена— мати Геракла («Жаби», 583).

Амазонки— міфічне войовниче плем’я жінок, яке жило десь на південному узбережжі Чорного моря і на пониззі Дону («Лісістрата», 699).

Аміклейський— епітет бога Аполлона від славнозвісного храму в Аміклах у Пелопоннесі («Лісістрата», 1324).

Аміній— син Пронапа, розніжений афінський чепурун («Оси, 74. 466. 1267); позикодавець, дійова особа в «Хмарах».

Аміпсій— сучасний Арістофану комедіограф, твори якого не збереглися («Жаби», 14).

Амфітей(досл. божественний з обох боків, тобто по батькові і по матері) — віщун-шарлатан, представник маси обманців, які розвелися в Афінах у скрутні роки Пелопоннеської війни («Ахарняни», 45).

Андрокл— афінський політичний діяч демократичного табору («Оси», 1187).

Андромеда— дочка ефіопського царя Кефея і Кассіопеї, яка образила морські німфи. В покару Посейдон послав морське чудовисько, яке повинно було пожерти Андромеду. Врятував її Персей («Жаби», 53).

Анкіліон— прізвище одного афінянина («Оси», 1397).

Антімах— другорядний афінський поет, названий він сином слюнтяя від імені батька Псакаса, що по-грецьки значить «той, що любить плювати», запідозрюваний у гомосексуалізмі («Ахарняни», 1149; «Хмари», 1023).

Антіфонт— афінянин; оратор такого ш імені того часу («Оси», 1270. 1301).

Аполлон, інакше Феб — син Зевса і Латони, бог світла і віщування, покровитель музики і поезії («Хмари», 372. 388. 732; «Мир», 17; «Лісістрата», 485. 932; «Жаби», 231. 659. 754 та інші).

Арго— міфічний корабель, на якому прибув у Колхіду цвіт грецьких героїв під проводом Ясона, щоб забрати звідти золоте руно («Жаби», 1382).

Аргос— головне місто Арголіди, області Пелопоннесу («Жаби», 1208); аргосці — жителі Аргосу («Мир», 475).