Арістофан - Комедії

Пегасі на Олімп. У п'єсі Арістофана аттичний селянин-виноградар Трігей піднімається туди на жуку-гнойовику і, скликавши селян Греції, визволяє замкнену Полемоеші (уособлення війни) в глибокій печері богиню Миру.

47. Клеон загинув у 422 р. до н. е. на полі бою при Амфіполі, отже, це посмертний виступ проти нього.

55. «Кумедно божеволіє» — натяк на сутяжництво афінян.

76. Порівняння жука-гнойовика з крилатим конем Пегасом, який носив на собі міфічного героя Беллерофонта.

80. Трігей піднімався вгору, на сценічний дах, за допомогою підйомного прилаштування.

130. Езопівська байка про Жука такого змісту: Заєць, переслідуваний Орлом, шукав порятунку у свого друга Жука-гнойовика. Жук прийняв його до себе і, коли надлетів Орел, просив його не кривдити Зайця, якого охороняє право гостинності, але хижий птах на очах Жука розшматував каплоухого. Жук дав обітницю помститись за друга: він знайшов орлине гніздо і поскидав його яйця вниз. Навіть коли Орел побудував гніздо на недоступній скелі, Жук добрався й туди і знищив орлині яйця. Нарешті Орел звив собі гніздо на Олімпі — на колінах самого Зевса. Але Жук-гнойовик піднявся до оселі богів і війнув смородом на Зевса. Коли бог піднявся, щоб струсити жуків послід, орлині яйця попадали й побилися.

143. На о. Наксосі був особливий вид човнів, які називалися «жуками».

170. Мова про непосильні податки, що їх афінський уряд накладав на своїх союзників, зокрема на жителів о. Хіоса.

215. Близнятам — тобто Кастору й Полідевку, синам Зевса й Леди, якими божилися спартанці.

219. Коли афінське військо під проводом Клеона захопило Пілос у 425 р. до н. е., спартанці тричі пропонували афінянам перемир'я.

242. У грецькому оригіналі гра слів: Подемос кидає в ступу лаконське прибережне місто Прасії, назва якого співзвучна із словом «прасон» — «часник».

248. Мегара славилась високоякісним сортом цибулі.

250. Сицилія продукувала неперевершені сорти сиру.

252. Гордість Аттики становив мед.

269-270. Йдеться про Клеона, керівника радикальної партії.

277. Самофракійські таїнства — містерії на о. Самофракії на честь кабірів — демонів родючості й захисників від бур.

282. Мова йде про Брасіда, спартанського полководця, що разом з Клеоном загинув у битві при Амфіполі.

406. Культ Селени й Геліоса, тобто Місяця і Сонця, властивий східним народам.

449. Ячмінь — була звичайна їжа рабів і полонених.

466. Твердолобі беотійці противилися укладенню мирного договору Спарти з Афінами.

475. Аргосці, зацікавлені в ослабленні і Спарти, і Афін, були за продовження війни.

481. Мегарці висловлювали незадоволення з мирного договору, тому що за Афінами залишився порт Нісея, їхнє «вікно у світ».

606. Арістофан вважає Перікла винуватцем війни, тому що з його ініціативи був ухвалений закон про економічну блокаду Мегари у 432 р. до н. е.

668-669. «…був наш ум тоді На шкіряному ринку…» — тобто афіняни довіряли Клеону, який агітував за війну до переможного кінця.

676. До різних закидів на адресу Клеона приєднується ще обвинувачення у незаконному привласненні прав афінського громадянства.

690. «…він ліхтарник…» — мова йде про Гіпербола, виробника ламп, спадкоємця Клеона на посту керівника радикальної партії в Афінах.

697. Софокл, про якого Арістофан відгукується з неприхованою симпатією, у цьому місці характеризується негативно. Не на користь Софокла порівняння з Сімонідом, який писав за гроші. Античний коментатор гадає, що Арістофан засуджує Софокла за те, що він як стратег брав участь у каральній експедиції проти о. Самоса.

712. Полинний напій був засобом проти шлункових болів.

744 і далі. Арістофан згадує персонажі балаганної комедії, зокрема ненажерливого Геракла та блазенських рабів, протиставляючи їм політичну спрямованість своїх творів, особливо боротьбу з гострозубим драконом, тобто Клеоном.

783 і далі. Глузування з трагічного поета Каркіна і його синів, акторів за професією, яких Арістофан висміює за низький зріст і примітивну танцювальну техніку. Насміхання з їх батька полягає в тому, що його комедію «Миші» спіткала невдача, тобто її «схрумав кіт».

804. Випад проти сучасних Арістофану драматургів Морсіма і Меланфія, родичів Есхіла.

829 і далі. Кепкування з високопарного стилю і дешевого ліризму поетів-дифірамбістів.

948. Жертовну тварину перед зарізом обсипали ячменем, а роги оповивали стрічками.

968. Традиційна формула, яку виголошував жрець перед жертвоприношенням.