Арістофан - Комедії

220. Фрініхо-сідонські співанки — йдеться про ліричні частини трагедії раннього аттичного трагіка Фрініха «Фінікіянки», де хор жінок з фінікійського міста Сідона оплакував чоловіків, загиблих у битві при острові Саламіні.

236. Мова йде про облогу міста Візантія в 478 р. до н. е.

280. «Варити камінь» — прислів'я, означає займатися нереальною справою.

283. Йдеться про намагання о. Самоса вийти з Морського союзу, керованого Афінами.

288. «Перекинчиками фракійськими» названі міста на фракійському побережжі (нині Болгарія) , які під час Пелопоннеської війни перейшли на бік Спарти.

351. В «Одіссеї» Гомера Одіссей, цар Ітаки, повертається додому у вигляді жебрака, щоб його не впізнали.

355. Старі афіняни згадують облогу о. Наксоса, який заявив про свій вихід з Морського союзу в 473 р. до н. е.

477. Носити вовняні сорочки і довгі бороди — тобто симпатизувати спартанцям.

480. «Ще до рути та селери не дійшло» — давньогрецька приказка, зміст якої такий: «хоч рута і селера — не найкращі квіти, але все ж квіти».

490. З тиранією було покінчено в Афінах у 510 р. до н. е. 578. Йдеться про огляд юнаків — військовозобов'язаних, який належав до компетенції Ради п'ятисот, а не геліастів — присяжних суддів.

584-585. Воскові печаті прикривалися мушлями. 609. Афінські бідняки часто тримали дрібну монету в роті.

616. «Ведмідь» (в оригіналі «Осел») — форма посуду для вина.

654. Втратити право участі в громадських жертвоприношеннях означає взагалі втратити громадянську правоздатність.

707. «Тисяча міст» — тут перебільшення, бо до Морського союзу входило близько 200 міст-держав.

716. В голодні роки Пелопоннеської війни в Афінах практикувалася безплатна роздача хліба бідноті. Медімн дорівнює 52, 53 літра.

750-757. Цей монолог являє собою пародію на сентиментальні речитативи деяких трагедій Евріпіда, наприклад, розпач Федри в п'єсі «Іполіт».

836 і далі. Зображений у цих рядках «собачий процес» — ексонського пса Лабета й кідафінського пса є пародією на судову справу афінського полководця Лахета, якого позвав до суду за казнокрадство Клеон. Лахетові відповідає Лабет (досл. «хапун») , а Клеонові — кідафінський пес, бо вождь радикальної партії походив з дему Кідафінеї, а Лахет з ексонського дему.

844. Замість перил, які відгороджували суддів від публіки, Філоклеон поставив огорожу від вівтаря Гестії, богині домашнього вогнища. Цю огорожу він і називає «поросятником».

846. «Починати з Гестії» — приказка, яка дорівнює нашій «танцювати від печі».

896. Каламбур з сицилійським сиром — натяк на невдалий похід на Сицилію.

926. Хлібною м'якушкою заліплювали щілини в глиняному посуді.

959. «На кіфарі він не учений» — тобто не здобув повної освіти.

990. Йдеться про дві урни: в одну з них судді кидали черепки на виправдання підсудного, в другу — на засудження.

1219. Учти в Стародавній Греції супроводжувались обов'язково музикою.

1223. Жителі Діакрії — гористої частини Аттики — славились музикальністю і добрим голосом.

1225. Пародіювання давньогрецького звичаю розважатися під час бенкету застольними піснями («сколіями») .

1232. Пародія на поезію лірика VI ст. до н. е. Алкея.

1259. Сибарітські байки — побутові анекдоти, які одержали назву від давньогрецької колонії у Південній Італії — міста Сибаріса (від нього пішло слово «сибаріт» — бездіяльна, розпещена людина) .

1284. Натяк на скаргу, яку подав на Арістофана до суду Клеон з приводу постановки «Вавилонян» у 426 р.

1291. «Одурив лозу кілок» — грецьке прислів'я.

1297–1298. Гра слів, яка полягає в тому, що «хлопцем» (по-грецьки «пайс») називали не тільки хлопців, а й рабів незалежно від віку.

1446. Легенда про смерть Езопа в Дельфах. Підступні жерці підкинули в його речі золотий келих бога Аполлона і обвинуватили байкаря в крадіжці. Засудженого на смерть скинули зі скелі в безодню.

1449. Про жука, який піднявся на Олімп, йдется в комедії «Мир».

1501. Каламбур з ім'ям Каркіна, грецького трагіка, який мав чотирьох синів. По-грецьки «каркінос» — «рак», звідси гра слів. Один з синів Ксенокл був трагічним поетом, три інші — Ксенотім, Ксенарх і Датід — актори.

Цю комедію Арістофан поставив на Великих Діонісіях 421 року і здобув другу нагороду. Перша нагорода була присуджена поетові Евполіду за комедію «Лестуни», друга — Левкону за п'єсу «Земляки». В «Мирі», як і в «Ахарнянах», знайшла відображення боротьба, яку Арістофан вів проти мілітаризму свого часу, на захист простих людей і трудівників — селян. Комедія являє собою пародію на міф і трагедію Евріпіда про героя Бел-лерофонта, який марно намагався вибратись на крилатому коні