Оноре Бальзак: Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо

Бальзак постійно наголошує на одній деталі: те майно, ті мільйони, якими володіють представники «вищого» світу і яке є джерелом ще більшого їхнього збагачення і влади, здобуто завжди нечесним шляхом. У кожному з Бальзакових романів немає випадку, коли б хтось із подібних персонажів здобув багатство важкою працею чи принаймні завдяки своєму розуму або таланту. Шахрайство, підступність, спекуляція, підлота, лихварство, злочин і навіть убивство — ось ті засоби, за допомогою яких досягали своєї мети бальзаківські герої, засліплені таким жаданим для них блиском золотого ідола.

Колишній авантюрист і вбивця, багатство якого здобуте ціною злочинів, ділок-банкір Тайфер (роман «Шагренева шкіра»), ставши одним із стовпів суспільства, з нахабним цинізмом вискочки проголошує тост на бенкеті: «Панове, випиймо за могутність золота. Ставши шестиразовим мільйонером, пан де Валантен досягнув влади. Він — король, він усе може, він вищий за все, як і всі багатії. Слова французи рівні перед законом для нього тепер лише брехня, що увінчує хартію. Не він підкорятиметься законам, а закони — йому. Ні ешафота, ні катів для мільйонера не існує!»

Інший представник цього світу — банкір барон де Нусінген, прототипом якого був Джеймс, перший з родини архімільйонерів Ротшільдів, — здобув багатство шляхом ошуканства, підлих махінацій, що оберталися лихом для багатьох дрібних ремісників і вкладників. Позбавлений почуття честі і совісті, він бачить перед собою лише прибуток, нагромадження мільйонів, «… адже гроші могутні лише тоді, коли їх безмірно багато… В нього було п’ять мільйонів. Він захотів мати десять. Він знав, що з десяти мільйонів йому пощастить зробити тридцять, а з п’яти — лише п’ятнадцять».

Крадіжками, спекуляціями і вбивствами збагатилася також і родина Декуенів. Купець Шарль Міньйон став графом де Лабасті і великим судновласником теж завдяки спекуляціям.

Грошовий фетишизм не лише морально калічить людину, а й руйнує зв’язки між членами суспільства, впливає на економіку, політику, родинні стосунки. У багатьох творах «Людської комедії», зокрема в «Ежені Гранде», Бальзак показує занепад сім’ї внаслідок розтлінного впливу грошових відносин у буржуазному суспільстві. Але найразючіше це показано в романі Батько Горіо» (1834).

Сюжет роману дуже коротко сформульований самим Бальзаком: «Добра душа — буржуазний пансіон — шістсот франків прибутку — позбавив себе всього заради дочок, кожна з яких має п’ятдесят тисяч франків прибутку, помирає, як собака». Проте сюжет твору значно складніший, аніж про нього пише автор. З сюжетною лінією Горіо переплітається лінія Растіньяка, який, власне, стає головним героєм роману, а також лінія Вотрена.

Шлях до збагачення Горіо дещо нагадує шлях Гранде: він спритно використав голод за часів революції і, «продаючи борошно вдесятеро дорожче, ніж воно йому коштувало», нажив великі капітали, став фабрикантом вермішелі; щоправда, його дії позначені певним відтінком патріархальної доброчесності., Для Горіо гроші самі по собі небагато важать, він здобуває їх тільки заради своїх дочок — Анастазі й Дельфіни. Він прагне для них лише щастя і заради цього робить усе, що може, — забезпечує грішми, вигідно з його точки зору видає заміж — за барона і графа… Дійсність стала його спільником, завдяки їй він зміг провести кілька безпечних спекуляцій. І пізніше, коли ця дійсність завдає йому багато тяжких ударів, він і не думає боротися з нею, пасивно сприймає все як щось цілком нормальне. Аж тоді починається його справжня драма. Він мріє про здійснення свого найпалкішого бажання — щоб на його самовіддану батьківську любов дочки відповіли йому таким самим почуттям. Та дівчата змалку звикли до розкошів, і це розтліває їхні душі. А коли Горіо, допомагаючи дочкам вийти із скрутного становища, витрачає на них свої останні заощадження і перетворюється на злидаря, вони забувають про нього. Доля Горіо — це доля шекспірівського Ліра, пограбованого дочками й після того нікому не потрібного. Коли він помирає, за його труною ідуть двоє чужих для нього людей — Растіньяк і Б’яншон. Драматизм долі Горіо розкрито в саркастичних словах Растіньякового приятеля — медика Б’яншона, який радить зробити на надгробку старого такий напис: «Тут спочиває пан Горіо, батько графині де Ресто і баронеси де Нусінген, похований коштом двох студентів».

Трагедія Горіо — яскравий приклад того, як буржуазна дійсність нівечить стосунки між дітьми й батьками. Його багатство перейшло до рук барона Нусінгена і графа де Ресто, представників двох найбільш впливових суспільних прошарків того часу — фінансиста й землевласника. Пізніше дочки Горіо також стають жертвами, а виграють представники нової формації, такі як Шарль Гранде, — Ежен Растіньяк, аристократ-альфонс Максим де Трай.