Оноре Бальзак: Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо

Відомо, що за своїми політичними симпатіями Бальзак був монархістом. Проте — і це можна побачити майже в усіх його творах — теоретичні декларації письменника розходилися з художньою практикою. Тому, милуючись представниками дворянства і навіть ідеалізуючи їх, письменник водночас показує і їхню неминучу загибель. Бальзак довів, що контрреволюція на чолі з аристократами-емігрантами спиралась на найтемпіші, найвідсталіші сили, боролася за відродження минулого, приреченого на загибель самою історією.

Образ маркіза де Монторана, або Молодця, як його називали шуани, досить багатогранний. Вродливий і витончений, пристрасний і сміливий, вірний своїм ідеалам, він наче втілює усі доблесті феодальної аристократії. Але поряд із цими властивостями його натури уживаються й такі риси, як глибоке презирство до всіх, хто не належить до його класового стану, жорстокість і підступність, цілковита байдужість до життя і прагнень народу, що його він вважає лише знаряддям для досягнення власної мети. Тому підступний напад шуанів у замку Вівітьєр на республіканських солдатів не викликає в Монторана осуду, хоч він і дав слово честі дворянина, гарантуючи їхню безпеку. Захищаючи несправедливу справу, маркіз вдається до прийомів, які суперечили моралі аристократів, вважаючи, що мета виправдовує будь-які засоби.

Подібними рисами наділено і його прибічників. Високородна аристократка пані дю Га (її іронічно називають Шаретова Лошиця) грабує поштовий диліжанс, мов справжня розбійниця, щоб домогтися свого, вона здатна на найпідліші вчинки і зраду. Типовим представником найчорнішої реакції є також «небезпечна людина», абат-єзуїт Гюден, що, за словами Монторана, звик використовувати релігію як знаряддя боротьби й своїми проповідями розпалює фанатизм; цей священик, ініціатор кривавої сутички, охоче міняє хрест на рушницю і з словом божим на устах вбиває своїх політичних ворогів. Не викликає симпатії і створений Бальзаком образ улесливого й цинічного графа де Бована, що мріє вигідним шлюбом поліпшити свої фінансові справи. Не кращі й інші представники контрреволюції. Автор із сарказмом описує сцену, коли «віддані» захисники короля починають вимагати від Монторана винагороди за свою участь у боротьбі, загрожуючи вийти з неї, якщо їм відмовлять: «Один скромно претендував на посаду губернатора Бретані, інший — домагався маєтку і баронського титулу, цей — чину, той — командування полком; всі вимагали пенсії».

Табору реакції Бальзак протиставляє групу республіканців, моральна перевага яких над аристократами не викликає сумнівів ні в автора, ні в читача. Командир республіканського загону Юло — людина доброчесна, благородна й щира. Його мораллю керує та велична ідея, яку він відважно захищає. Письменник наділив Юло найкращими рисами, властивими французькому народові. Він стає уособленням усіх республіканських чеснот. Юло оточений такими ж вірними й відданими ідеалам Республіки людьми. Його помічників і друзів — майора Жерара й капітана Мерля наділено рисами їхнього командира. Непідкупні й мужні, вони свідомо виконують свій обов’язок і безстрашно зустрічають смерть.

Командир Юло твердо вірить у перемогу революції, але розуміє, що захистити її можна тільки шляхом боротьби. Глибоко людяний, він сприймає війну як сувору необхідність, але, де тільки можна, намагається уникнути зайвого кровопролиття. Як воїн Юло шанує свого противника Монторана за хоробрість. Він прагне знищити вождя шуанів, оскільки той небезпечний для Республіки, але Юло хоче зробити це відкрито, у чесному бою. Йому огидні методи Корантена — підступність, зраду він вважає безчесними навіть щодо найлютіших ворогів. Через де в командира республіканців викликає огиду і самий Корантен, таємний агент всемогутнього Жозефа Фуше, продажного політикана і організатора широкої шпигунської мережі. Потиснувши руку вмираючому Монторанові, Юло проганяє Корантена, загрожуючи розправитись із ним, якщо той коли-небудь зустрінеться йому на шляху.

Зловісно-похмура постать Корантена, загалом епізодична у романі, у Бальзака не випадкова й розкрита повністю. Породжений темними антинародними силами, що намагалися використати революцію у корисливих цілях, взяти владу в Республіці у свої руки, Корантен, як і його хазяїн Фуше, завжди готовий на віроломність заради своїх власних інтересів. Він показаний письменником як людина вкрай аморальна й огидна. Мріючи про політичну кар’єру, Корантен заради неї ладен вчинити будь— який злочин. Він знає, що Марі де Верией ненавидить його, але йому це байдуже, шпигун упевнений, що колись він заволодіє цією красунею і зробить її знаряддям для досягнення своїх честолюбних намірів. Для нього не існують такі поняття, як честь, правда, сумління і благородство чи доброта. Під час сварки з командиром Юло Корантен з презирством думає про цього чесного вояка: «Він вважає, ніби в політиці можна вбивати лише одним способом». Мріючи про владу над людьми, якої він колись доможеться, цей агент таємної поліції готує собі іншу зброю, що вбиватиме не гірше за меч або рушницю. Він знову з’явиться у пізніших творах Бальзака — тепер як підпора буржуазного суспільства, як людина, що вже сама наказує…