Оноре Бальзак: Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо

Перед Бальзаком стояло складне завдання — відкрити, за його словами, «всі суспільні явища», обумовлені одним фактором — грішми, що породжують нерівність людей у суспільстві. Тому письменник цілком серйозно називав себе доктором соціальних наук і твердив, що він у першу чергу — історик. «Автор прагне якомога повніше описати XIX сторіччя і скласти своєрідний опис його вад і чеснот», — пише про себе Бальзак у передмові до «Сцен паризького життя». «Автор завершує працю, що являє собою історію суспільної моралі», — говорить він у передмові до роману «Євина дочка».

Усе це не було просто пишними фразами. Всі твори Бальзака підтвердили справедливість авторських визначень. Тільки геніальному художникові, що володів найпередовішим методом тогочасної науки, під силу було так глибоко зрозуміти таємні закони і приховані явища буржуазного світу. Глибоке осягнення письменником соціальної дійсності відзначив Ф. Енгельс; це він писав, що з книг Бальзака довідався про французьке суспільство першої половини XIX ст. І навіть про його економічні деталі значно більше, аніж із досліджень різних спеціалістів, разом узятих (лист до М. Гаркнесс у квітні 1888 р.).

А. Вюрмсер слушно зауважив, що не було б романів Бальзака, якби не було проблеми грошей. Володарі багатств змальовані Бальзаком як люди аморальні, цинічні, жорстокі й духовно ниці. Ними володіє одна пристрасть — жадоба грошей, золота, їй підпорядковані всі почуття, думки, вчинки, діяльність і, зрештою, все життя буржуазії.

Яскраво ілюструє цю думку образ старого Гранде з роману «Ежені Гранде» (1833). У світовій літературі є чимало персонажів, у яких скнарість була провідною рисою характеру, але вони, як правило, були позбавлені динаміки розвитку, поставали як характери вже сталі, завершені внаслідок якихось невідомих нам внутрішніх процесів, що відбувалися в душі людини. Бальзак іде іншим шляхом. З надзвичайною проникливістю розкриває він картину поступового морального спустошення й зачерствіння людини, у якій жадоба до нагромадження набуває таких патологічно-повторних форм, що перетворює її на огидну, вкрай егоїстичну, позбавлену людських почуттів істоту. Спокійно й діловито, як літописець, що описує важливі історичні події, розповідає письменник про шлях свого героя до вершин багатства.

Прагнення до все більшого нагромадження золота набуває у Гранде гіпертрофованих форм, сприймається як щось дике р неприємне. Але Бальзак нічого не перебільшує і, як він сам писав, показує типові образи в типових обставинах. У передмові до першого видання читаємо: «Тут нічого не вигадано… У кожному департаменті є свій Гранде, тільки Гранде з Маєнни чи Лілля не такий, як колишній сомюрський мер…» Наче підкреслюючи його типовість, Бальзак створив образ ще одного користолюбця-здирника — лихваря Гобсека, дуже близького до образу Гранде. Проте між ними є й певна відмінність. Кожен з них — неповторна індивідуальність, носій нещадно викритої генієм письменника гонитви за багатством. Але Гобсек, нагромаджуючи цінності, стверджує тим самим свою владу над людьми різних станів і професій — аристократів і бідняків, обивателів і буржуа, поетів і акторів, чиновників і міністрів. Він вважає, що влада грошей ставить його вище інших, відчував справжню насолоду, коли може тримати у своїх руках найпотаємніші нитки, що зв’язують людей складними взаєминами, і керувати діями та вчинками цих людей. Він проникає у святая святих своїх жертв, «читає у їхніх серцях», 8 цікавістю передбачав кожен їхній крок, що веде до загибелі. Гобсек не просто лихвар — він філософ, хоча філософія його спотворена й жалюгідна. Розумний і хитрий, він до тонкощів зрозумів таємні сили існуючого ладу. Він пишається можливістю купити все, що йому припаде до вподоби, — совість і кохання, посади й чини, славу й навіть честь. У своїй нестримній жадобі до наживи, в ненависті до людей він викликав огиду. Старий лихвар помирає з однією настирливою думкою: для чого тепер усі його багатства? Адже у нього «усе… є, і все доведеться покинути».

Сила реалістичного таланту Бальзака полягає в тому, що його персонажі були типовими представниками буржуазного суспільства. Вивчаючи тогочасну дійсність, письменник ретельно відбирав спостереження, відкидаючи все другорядне, випадкове, підкреслюючи передусім найголовніше. В. Г. Бєлінський захоплено писав: «Подивіться на Бальзака: як багато написала ця людина, а проте — чи є в його повістях хоча б один характер, хоча б одне обличчя хоч трохи схоже на інше? О, яке незбагненне мистецтво змальовувати характери з усіма відтінками їхньої індивідуальності!» Бальзаківські персонажі — узагальнені й індивідуалізовані типи — поставали зі сторінок романів такими, якими вони були в дійсності. Некороновані королі, вони розуміли свою могутність і цинічно нею вихвалялися.