Оноре Бальзак - Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо

В ту мить, коли Юло розгадав таємницю підступних замірів, що їх виказала йому козяча шкура Плазуй-по-Землі, він переконався: благодійний мир, який запанував у Франції завдяки Гошевій мудрості, порушено і зберегти його неможливо. Отож війна, напевне, ще жахливіша, ніж минула, знов починалась по трирічному спокою. Революції, злагіднілій після 9 термідора [12] Революції, злагіднілій після 9 термідора… — Тобто після повалення якобінської диктатури 9 термідора (27 липня) 1794 р. В останні місяці існування якобінської диктатури у Франції великого розмаху набув терор. , тепер, мабуть, доведеться знову вдатися до терору, що зробив її ненависною для поміркованих людей. Англійське золото, як завжди, ще більше розпалювало внутрішні чвари у Франції. Республіка, покинута молодим Бонапартом [13] Республіка, покинута молодим Бонапартом… — під час дії роману Наполеон Бонапарт перебував в Єгипті (знаменитий Єгипетський похід). В Париж він повернувся в жовтні 1799 р., щоб здійснити державний переворот 18 брюмера (9 листопада), внаслідок якого Директорія була повалена і на чолі Французької республіки стали три консули з першим консулом Наполеоном. , що здавався її генієм-охоронцем, як видно, неспроможна була опиратися стільком ворогам, а останній серед них виявився найлютішим. Громадянська війна, початок якої провістили численні дрібні заворушення, набирала цілком нового серйозного характеру, якщо шуани наважилися атакувати такий сильний загін. Ось які думки, хоч і набагато глибші, вирували в голові Юло, відтоді як він побачив у появі Плазуй-по-Землі ознаку вміло підготовленої засідки, — спочатку тільки він один збагнув таємницю небезпеки.

Мовчанка, що запанувала після звернених до Жерара пророчих слів командира наприкінці попередньої сцени, допомогла Юло повернути собі рівновагу. Старий солдат мало не розгубився. Він був не в силі зігнати хмару зі свого чола, коли уявив себе в лещатах згубної війни, такої лютої, що вона вжахнула б і канібалів. Капітан Мерль і ад'ютант Жерар, його друзі, намагалися пояснити собі такий новий для них боязкий вираз на обличчі Юло й придивлялись до Плазуй-по-Землі, що сидів край дороги, вминаючи свого коржа, — обидва офіцери марно шукали якогось зв'язку між цією подобою тварини й занепокоєнням їхнього відважного командира. Але невдовзі обличчя Юло проясніло. Він журився всіма злигоднями Республіки, та водночас радів, бо йому випало захищати її, і він весело дав собі слово не попастися на гачок та розгадати цю потайну й таку лукаву людину, яку шуани послали на розвідку, виявивши своїм вибором шану ворогові. Перш ніж на щось зважитись, він узявся розглядати позицію, де шуани мали намір захопити його зненацька. Побачивши, що дорога, на якій він стояв, пролягає через неглибокий, але оточений лісом ярок і туди сходяться численні стежки, він насупив густі чорні брови й приглушеним голосом мовив схвильовано до своїх друзів:

— Ми потрапили до гадючого кубла.

— Чого ж ви боїтесь? — запитав Жерар.

— Боюся? — перепитав командир. — Так, я боюся. Я завжди боюся, щоб мене не підстрелили з лісу, наче собаку, навіть не гукнувши «хто йде?».

— Он як! — озвався Мерль, сміючись. — Але «хто йде?» — це вже надмірна делікатність.

— То ми справді в небезпеці? — запитав Жерар, дивуючись витримці Юло так само, як і його скороминущому страху.

— Тихше, — сказав командир, — ми потрапили до вовчої пащі; тут темно, немов у печі, треба запалити свічку. На щастя, — додав він, — вершина цієї гори в наших руках!

Обізвавши гору крутим слівцем, він додав:

— А проте, я таки розберуся, про що тут ідеться.

Командир дав знак обом офіцерам наблизитись, і вони втрьох обступили Плазуй-по-Землі; шуан, удаючи, ніби боїться їм завадити, схопився на ноги.

— Сиди на місці, йолопе! — скрикнув Юло й штовхнув шуана на укіс, де той сидів. З тієї хвилини командир півбригади не спускав із ока безжурного бретонця.

— Друзі,— впівголоса мовив він до обох офіцерів, — настав час сказати вам, що паризька крамничка [14] …паризька крамничка збанкрутувала… — «Паризькою крамничкою» Юло презирливо називає Директорію, яка не мала популярності серед народу Франції. збанкрутувала. Після колотнечі в національних зборах Директорія знову помотлошила нас своєю мітлою. Ці пентархи [15] Ці пентархи… — Маються на увазі «директори республіки», яких було п'ятеро. Від грецького слова «пентархія», тобто п'ятивладдя. , чи, вірніше, пеньки, — щойно втратили доброго солдата: Бернадот [16] Бернадот Жан Батіст (1763–1844) — генерал республіки, згодом наполеонівський маршал і король Швеції. до них уже не вернеться.