Оноре Бальзак - Шуани, або Бретань 1799 року. Батько Горіо

Він показав солдатам на небезпечні вершини край дороги. На знак вдячності за довіру кожний з них доторкнувся рукою до старого трикутного капелюха, широкі криси якого, побиті дощем, обм'якли від довгого вжитку й заломилися аж до наголовка. Один з четвірки, капрал Лароз, добре відомий Юло, мовив до нього, дзенькнувши рушницею:

— Ми просвищемо їм пісеньку на цій дуді, командире.

Вони рушили — двоє праворуч, двоє ліворуч. Загін з прихованим хвилюванням стежив, як солдати зникли за укосами дороги. Їхню тривогу поділяв і командир — він гадав, що послав розвідників на певну смерть. Юло навіть здригнувся мимоволі, коли їхні трикутні капелюхи розтанули в темряві. З почуттям тим гострішим, чим глибше воно було приховане, офіцери й солдати прислухалися до шарудіння кроків по сухому листі, що завмирало вдалині. На війні трапляються випадки, коли доля чотирьох бійців, які ризикують життям, жахає більше, ніж тисячі полеглих біля Жемаппа [21] Жемапп — село в Бельгії, біля якого 6 листопада 1792 р. війська Французької республіки розгромили австрійську армію. . Почуття, відбиті на обличчях їхніх товаришів, бувають тоді такі різноманітні й невловимі, що митцям доводиться вдаватися до спогадів учасників боїв і полишити мирним людям самим вивчати ці драматичні образи, бо ті бурхливі події, такі багаті на деталі, неможливо змалювати повністю без нескінченно довгих описів.

Тільки-но багнети чотирьох розвідників востаннє блиснули в темряві, повернувся капітан Мерль, неймовірно швидко виконавши наказ командира. Кількома словами команди Юло вишикував на шляху до бою решту свого загону; потім він наказав солдатам зійти на вершину Пелеріни, де стояв його нечисленний авангард. Сам він ішов останній, спиною до загону, щоб примічати найменші можливі зміни в усіх точках місцевості, що її природа створила такою чудовою, а люди зробили такою страшною. Загін дійшов туди, де Жерар стеріг Плазуй-по-Землі, і раптом шуан, який нібито байдужісінько спостерігав маневри командира, а насправді надзвичайно розумними очима стежив за двома солдатами, що заглибились у ліс праворуч, свиснув кілька разів, наслідуючи дзвінкий і пронизливий крик сови. Три славнозвісних контрабандиста — їхні імена тут уже згадувались, — пугукаючи по-совиному з різними переливами, перегукувались між собою вночі, щоб попередити про засаду, відвернути небезпеку чи повідомити якусь важливу звістку. Звідси й виникло прізвисько шуан, що означає говіркою того краю «сова» або «сич». Цим спотвореним словом стали називати усіх, хто брав участь у першому заколоті й наслідував звичаї та гасла трьох братів.

Почувши підозрілий посвист, командир зупинився й пильно глянув на Плазуй-по-Землі. Він удав, ніби повірив дурнуватому вигляду шуана, щоб тримати його біля себе як барометр, який показує дії ворога. Тому він зупинив руку Жерара, що вже хотів був убити шуанського розвідника. Юло поставив двох солдатів за кілька кроків від шпигуна та голосно й чітко наказав їм стріляти в нього, коли він подасть хоч найнепомітніший знак. Незважаючи на очевидну небезпеку, Плазуй-по-Землі не виказав ніякого збентеження, і командирові, який стежив за ним, впала в око ця нечутливість.

— Хитрюга перебрав міру, — мовив він до Жерара. — Так, так, нелегко прочитати що-небудь на шуановому обличчі; але цей зрадив сам себе, прагнучи похизуватися своєю відвагою. Бачиш, Жераре, якби він удав, ніби перелякався, то здався б мені дурнем. І ми з ним були б тоді до пари. Я вже не знав, що й думати. Зараз на нас нападуть! Та хай-но спробують! Тепер я готовий.

Проказавши це впівголоса, старий солдат, з переможним виглядом потираючи руки, глузливо глянув на Плазуй-по-Землі; потім, схрестивши руки на грудях, застиг нерухомо посеред дороги, між двома офіцерами, улюбленими друзями, чекаючи наслідків своїх розпоряджень. Певний, що бій неминучий, він спокійно оглядав солдатів.

— Еге, буде жарко! — сказав стиха Прудконогий. — Командир потирає руки.

Юло і його загін опинилися в критичному становищі, коли загроза смерті настільки очевидна, що мужні люди вважають за честь виявити самовладання й розважливість. В такі хвилини людині ухвалюють остаточний вирок. Тому для Юло, який краще за своїх офіцерів знав про близьку небезпеку, було навіть питанням самолюбства здаватися найспокійнішим з усіх. Затримуючи погляд по черзі то на постаті Плазуй-по-Землі, то на дорозі, то на лісових заростях, він тривожно очікував, коли гримнуть постріли шуанів, що причаїлись, гадав він, наче лісовики, десь навколо; проте обличчя його було незворушне. Очі солдатів прикипіли до нього, і Юло зробив гримасу, що її усі вважали за усмішку: легенько зморщив засмагле, ледь віспувате обличчя, скривив правий кутик рота й примружив очі; потім ляснув Жерара по плечу і сказав: