Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

Бентам Ієремія (1748–1832) — англійський філософ, апологет капіталізму і необмеженої підприємницької (аж до прямого грабунку) свободи капіталістів.

Тут: частково виконуючого обов'язки сторожа (латин.) .

Ост-Індія (Східна Індія) — загальна історична назва Індостану, Індокитаю та Індонезії, де вже з XVII ст. існувало багато пайових торговельних компаній, що належали Голландії, Англії і Франції; за їхньою допомогою названі держави проводили колоніальну політику і грабували місцеві багатства.

«Прийдіть, уклонімося!» — початкові слова молитви (латин.) .

…Марата, кинутого на смітник… — Один із найвизначніших учасників Великої французької революції Жан Поль Марат (1743–1793) був урочисто похований у Пантеоні (паризькому храмі, перетвореному під час революції на усипальницю великих людей Франції), але після термідоріанського перевороту його прах забрали з Пантеону.

Лафонтен Август (1759–1831) — німецький письменник.

Боссюе Жак Бенінь (1627–1704) — французький єпископ, ідеолог абсолютизму.

Атріди — давньогрецький рід, над яким, за переказами, тяжіло прокляття, що спричинило численні трагедії та злочини членів цього роду.

Будь-яким способом (латин.) .

Капталь — середньовічний феодальний титул, поширений у південно-західній Франції.

Початкові слова модної тоді опери (іт.) .

«Про одруження» (латин.) .

З допомогою (латин.) .

Текст для електронної книжки взято за виданням: Оноре де Бальзак. Вибрані твори — К.: Держлітвидав України, 1953. — 724 с. Селяни: роман, с. 455–692, пер. з фр. Є. Дроб'язко. ( http://kompas.co.ua)

Брегель, Ян (1570–1625) — фламандський живописець, що дістав прізвисько «оксамитового» за м'якість колориту.

Сераль — жіноча половина палацу турецького султана.

Луїні, Бернардіно (бл.1480 — бл.1533) — відомий італійський живописець школи Леонардо да Вінчі.

Рубенс, П'єр-Поль (1577–1640) — фламандський художник.

Краса сарацинів у Гренаді — Альгамбра, старовинна фортеця і палац мавританських володарів Іспанії, пам'ятник арабської архітектури XII–XIV століть.

Краса Лімані. — Лімань (інакше зветься Овернь) — старовинна провінція Франції.

Слово «Еги» походить від латинського слова aqua — вода.

Тунське озеро — знаходиться в Швейцарії.

Відкупщик Буре — французький фінансист XVIII століття, дуже розбагатів на відкупах і спекуляціях.

Стиль помпадур — названий так на честь маркізи де-Помпадур (1721–1764), коханки короля Людовіка XV.

Ми готуємо навколо Парижа околиці Рима — навколо Рима лежить Кампанья — болотиста і малярійна місцевість по річках Тібру і Анно.

Флоріна, Марієтта, Сюзанна дю-Валь-Нобль, Туллія — куртизанки, героїні різних романів Бальзака.

Дюбаррі, Жанна — фаворитка Людовіка XV; була гільйотинована під час першої буржуазної революції.

В принципі я не люблю приміток, і це перша, яку я собі дозволяю; її історичний інтерес буде мені виправданням; крім того, вона доведе, що описувати бої слід зовсім інакше, ніж робиться в сухих поясненнях письменників-спеціалістів, які уже три тисячі років тільки й кажуть нам, що про правий чи лівий фланги і про більш або менш прорваний центр, але солдата, його геройство, його страждання не згадують ані єдиним словом. Сумлінність, з якою я готую свої «Сцени військового життя», примушує мене відвідувати всі поля боїв, зрошені французькою й іноземною кров'ю: отже, я схотів побувати й на рівнині Ваграма. Під'їжджаючи до берегів Дунаю, проти Лобау я помітив на порослому м'якою травою березі якусь хвилястість грунту, що нагадувала великі борозни на полях, засіяних люцерною. Я запитав, від чого залежить такий стан землі, вважаючи його якимсь особливим способом її обробітку. «Тут, — сказав мені селянин, який служив нам провідником, — сплять кірасири імператорської армії; те, що ви бачите, це їхні могили». Ці слова примусили мене здригнутися; принц Фрідріх Шварценберг, переклавши їх, пояснив, що цей селянин супроводив вози, навантажені кірасами. За однією з тих частих випадковостей, що трапляються на війні, наш провідник доставив Наполеонові його сніданок у ранок битви під Ваграмом. Незважаючи на свою вбогість, він зберігав подвійний наполеондор, який йому дав імператор за молоко і яйця. Грос-Аспернський священик провів нас на те славетне кладовище, де французи і австрійці, по коліна в крові, билися один з одним, виявивши і з того, і з другого боку однакову славну мужність і впертість. Отам, пояснюючи нам, що мармурова плиточка, яка притягла нашу увагу, з накресленим на ній ім'ям власника Грос-Асперна, вбитого на третій день бою, була єдиною нагородою, даною родині покійного, священик сказав нам з глибоким сумом: «То був час великих бід і то був час великих обіцянок; а тепер, тепер — час забуття..». Слова ці здалися мені повними величної простоти, але, поміркувавши над ними, я знайшов виправдання уявній невдячності австрійського королівського дому. Ні народи, ні государі не досить багаті, щоб винагородити за всі самовіддані вчинки, привід яким дають великі війни. Нехай ті, хто служить справі з задньою думкою про нагороду, продають свою кров і стають кондот'єрами! Хто шпагою або пером воює за свою батьківщину, ті повинні думати тільки про те, щоб добре робити свою справу, як казали наші батьки, і сприймати все, навіть славу, не інакше, як щасливу випадковість.