Сцена в Коншах справила добре враження, а вірні графські сторожі, зі свого боку, пильнували, щоб з егського лісу не виносилося нічого, крім хмизу; але цей ліс протягом двадцяти років так ревно використовувало навколишнє населення, що в ньому тепер лишилися тільки здорові дерева, псувати які на зиму жителі й почали, нескладними способами, виявленими тільки далеко пізніше. Тонсар посилав свою матір у ліс; сторож бачив, як вона увіходить в нього; він знав, звідки вона вийде, і очікував її, щоб оглянути в'язку; виявлялось, що стара справді навантажена сухим хмизом, впалим гіллям, поламаними й непридатними сучками; вона ойкала та скаржилася, що їй, в її роки, доводиться ходити так далеко, щоб набрати цю мізерну в'язку. Але стара не казала, що вона забиралась у саму чащу лісу, розчищала стовбур молодого дерева і здирала з нього всю кору кільцем, біля самого коріння; потім вона знову вкладала на місце мох і листя; не було можливості виявити цей кільцеподібний надріз, зроблений не кривим ножем, а розривом кори, подібним до поранення, яких завдають ці істоти — гризуни й нищителі, що їх, як до місцевості, звуть то тунцями, то турками, то білими черв'яками і що являють собою початкову стадію хруща. Цей черв'як — великий любитель деревної кори; він забирається між корою й заболонню і гризе дерево, роблячи свій шлях навколо стовбура. Якщо дерево досить товсте, щоб черв'як до кінця шляху відбув своє перетворення в лялечку, в якій він спить аж до свого другого пробудження, — дерево врятовано; бо, через те, що для соків на дереві лишається місце, вкрите корою, дерево ростиме. Щоб зрозуміти, до якої міри ентомологія зв'язана з сільським господарством, садівництвом і всім, що виробляється землею, досить пояснити, що великі натуралісти, от-як: Лятрей, граф Дежан, берлінський Клуг, турінський Жене та інші, зробили висновок, що більшість відомих нам комах існує коштом рослинності; що твердокрилих, список яких опублікував пан Дежан, налічується двадцять сім тисяч видів і що, незважаючи на найстаранніші розшуки ентомологів усіх країн, існує ще безліч видів, в яких досі невідомі потрійні перетворення, характерні для всіх комах; нарешті, що не тільки кожна рослина, а й усе, що породжує земля, хоч як змінене воно буде людським обробітком, має свою особливу комаху. Наприклад, коноплі або льон, після того, як ними одягали або вішали людей, після того, як вони торкалися спин цілої армії, перетворюються на писальний папір, і ті, хто багато пише або читає, близько знайомі з звичаями якоїсь комахи, що зветься паперовою вошею, з її чудесними звичками й будовою тіла; комаха ця проходить свої нікому не відомі перетворення, живучи в стопі дбайливо переховуваного білого паперу, і ви бачите, як вона бігає й пострибує у своїх сяючих, наче тальк або шпат, розкішних шатах, — це верхополочка-злодійка.
Білий черв'як — горе для землевласника; він під землею уникає циркулярів властей, що не можуть застосувати до нього сіцілійської вечірні перед тим, як він перетвориться на хруща; коли б населення знало, яке лихо загрожує йому, якщо воно не візьметься знищувати хрущів та їх личинки, воно б трохи уважніше поставилося до наказів префектури.
Голландія ледве не загинула, — її греблі підточив шашіль, і наука досі не знає, в яку комаху, перетворюється цей шашіль, так само, як не знає й попередніх змін черв'яка. Житні ріжки найімовірніше являють зборище комах, в якому геній науки досі побачив тільки легкий рух. Отже, чекаючи жнив та збирання колосків, з півсотні старих жінок наслідували роботу білого черв'яка біля коріння п'яти-шести сотень дерев, які мали на весну обернутись у мерців і більше не вкритися листям; вони обирали гущавину найменш доступних місць, через що гілля мало піти в їх розпорядження. Чи секрет, хто ж подав таку думку? Ніхто. Курткюїс якось скаржився в шинку Тонсара, що помітив у себе в саду гинучий в'яз; цей в'яз став хиріти, і Курткюїс запідозрів наявність білого черв'яка; бо ж він, Курткюїс, добре був ознайомлений з діями черв'яків, і коли білий черв'як заводився біля коріння дерева, дерево неминуче гинуло… І він ознайомив з роботою білого черв'яка своє товариство по шинку, наочно показуючи її. Старі жінки взялися за цю нищівну роботу з таємничістю та спритністю відьом і ще більше розпалювалися заходами, які доводили їх до відчаю і які запровадив бланжійськнй мер та запропонував до виконання мерам сусідніх громад. Польові сторожі з барабанним боєм оголошували розпорядження, де говорилося, що нікому не буде дозволено збирати залишені після хазяїв колоски й виноград без посвідок про бідність, які видають мери кожної громади і зразки яких префект розіслав супрефектові, а той — усім мерам. Великі землевласники департаменту були в захваті від поведінки генерала де-Монкорне, і префект говорив по салонах, що якби замість того, щоб жити й Парижі, верхівки суспільства оселилися на своїх землях і дружно домовилися між собою, то це, зрештою, привело б до яких-небудь добрих результатів; бо подібних заходів, — додавав префект, — треба було б вживати скрізь, погоджуючи й зм'якшуючи їх справами благодійності та освіченої філантропії, як робить генерал де-Монкорне.
Читать дальше