Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

— Суланжі…

— Ах, так!.. — сказала королева після паузи.

— Нічого не поробите, от і я! — вигукнула пані Вермю, входячи. — І без мого реактиву, бо Вермю зо мною такий неактивний, що його ніяким активом не назвеш…

— Якого чорта затримався цей проклятий дядько Рігу? — сказав Судрі панові Гербе, бачачи, що візок зупинився біля дверей «Тіволі». — Це ж один з тих диких котів, що й кроку не роблять без особливої мети.

— І справді проклятий , — відповів товстун.

— Він увіходить у «Кав'ярню миру», — сказав Гурдон-лікар.

— Будьте певні,— підхопив Гурдон-секретар, — там іде благословення кулаками, аж сюди долітає вереск.

— Ця кав'ярня, — зауважив кюре, — наче храм Януса: за часів імперії, вона звалася «Кав'ярнею війни», а жилося там у цілковитому спокої; найшановніші громадяни збиралися там для дружньої розмови…

— Він це зве розмовою ! — вигукнув мировий суддя. — Їй-богу, гарні розмови, після яких лишаються маленькі Бурньє!..

— Але відтоді, як її на честь Бурбонів перейменовано у «Кав'ярню миру», там щодня бувають бійки, — сказав абат Топен, закінчуючи фразу, яку безцеремонно перервав мировий суддя.

Це міркування кюре, як і цитати з «Більбокеїди», повторювалось частенько.

— Це означає,— відповів дядько Гербе, — що Бургундія завжди буде країною кулачного бою.

— Те, що ви кажете, не таке далеке від істини, — сказав кюре. — У цьому мало не вся історія нашої країни.

— Я не знаю історії Франції, — вигукнув Судрі,— але перед тим, як з нею ознайомитися, я дуже хотів би знати, чого мій кум увіходить з Сокаром у кав'ярню.

— О, — зауважив кюре, — якщо він і ввійде й лишиться там, ви можете бути певні, що не заради благодійності.

— Від одного вигляду цієї людини в мене стає гусяча шкіра, — сказала пані Вермю.

— Він такий небезпечний, — сказав лікар, — що, якби він мав проти мене зуб, мене не заспокоїла б і його смерть; він здатний підвестися з домовини, щоб зробити яку-небудь капость.

— Вже коли хто зможе прислати нам сюди Оббивальника п'ятнадцятого серпня і затягти його в яку-небудь пастку, то це Рігу, — прошепотів мер на вухо дружині.

— Особливо, — голосно відповіла вона, — якщо Гобертен і ти, моє серце, втрутитеся в цю справу…

— Дивіться-но, що я казав! — вигукнув пан Гребе, підштовхуючи під лікоть пана Саркюса. — Він знайшов у Сокара якусь гарненьку дівчину і влаштовує її у свій візок…

— Для початку в візок… — додав секретар.

— От ще одне зауваження без хитрощів, — вигукнув пан Гербе, перериваючи співця «Більбокеїди».

— Ви не маєте рації, панове, — сказала пані Судрі.— Пан Рігу має на увазі лише наші інтереси; бо, коли я не помиляюсь, ця дівчина — одна з дочок Тонсара.

— Він як той аптекар, що запасається гадюками, — вигукнув дядько Гербе.

— Ваші слова, — відповів лікар Гурдон, — можуть навести на думку, що ви побачили нашого аптекаря, пана Вермю.

І він вказав на маленького суланжського аптекаря, що проходив майданом.

— Бідолаха, — сказав секретар, підозрюваний у тому, що занадто часто веде дотепні розмови з пані Вермю, — гляньте, який же він незграбний!.. І його вважають ученим!..

— Без нього, — відповів мировий суддя, — були б великі труднощі при розтинах померлих; він так спритно виявив отруту в тілі бідного Піжрона, що паризькі хіміки заявили на суді присяжних в Оссері, що вони не змогли б зробити краще.

— Він нічогісінько не знайшов, — заперечив Судрі,— але, як каже голова суду Жандрен, добре, щоб люди думали, що отруту завжди можна виявити…

— Пані Піжрон добре зробила, що поїхала з Оссера, — сказала пані Вермю. — У цієї жінки замало розуму і багато злочинності,— додала вона. — Невже треба вдаватися до якихсь аптекарських засобів, щоб здихатися чоловіка? Хіба нема в нас певних, але невинних засобів, щоб звільнитися від цієї породи? Хотіла б я, щоб хтось закинув мені мою поведінку! Добрий пан Вермю ні в чому мені не заважає і від цього не став більше хворіти. А пані де-Монкорне, подивіться-но, як розгулює по своїх садових хижках та павільйонах з оцим журналістом, якого вона виписала на свої гроші з Парижа і якого пестить на очах у генерала!

— На свої гроші? — вигукнула пані Судрі.— Це вірно? Коли б ми могли дістати доказ, який це гарний сюжет для анонімного листа генералові!..

— Генералові?.. — повторила пані Вермю. — Але ви цим нічим йому не перешкодите, Оббивальник робить свою справу.

— Яку справу, моя красуне? — спитала пані Судрі.

— Ну, як же! Оббиває матрац для їх ліжка…