Оноре де Бальзак - Ежені Гранде. Селяни

— А поки що подумаємо про Еги, — сказала пані Судрі.

— Так, — відповів колишній бенедиктинець. — А знаєте, я вважаю нашого кума з Віль-о-Фе набагато сильнішим за нас усіх. Мені здається, що Гобертен хоче Еги для себе самого і всіх нас пошиє в дурні,— сказав Рігу.

По дорозі сільський лихвар обстукав паличкою своєї розсудливості темні місця, які в Гобертена звучали глухо.

— Але Еги не дістануться нікому з нас трьох, замок треба зруйнувати дощенту! — вигукнув Судрі.

— Тим більше, що я не здивуюся, коли там виявиться приховане золото, — тонко сказав Рігу.

— Та ну?

— Так, в епоху колишніх воєн власники замків під час частих облог і раптових нападів закопували свої гроші, щоб колись знову їх дістати, а ви знаєте, що маркіз де-Суланж-Отмер, на якому припинилась молодша гілка роду, був однією з жертв змови Бірона. Графиня де-Море одержала маєток за конфіскацією….

— От що знати історію Франції! — вигукнув жандарм. — Ви маєте рацію, нам вже час домовитися з Гобертеном про нашу справу.

— А коли він буде крутити, — додав Рігу, — ми його притиснемо …

— Він тепер досить багатий, — сказав Люпен, — щоб бути чесним.

— Я відповідаю за нього, як за саму себе, — заперечила пані Судрі.— Це найчесніша людина в королівстві.

— Ми віримо в його чесність, — продовжував Рігу, — але не слід нічим нехтувати поміж друзями… До речі, я підозрюю в Суланжі одного чоловічка в бажанні стати поперек…

— Кого це? — спитав Судрі.

— Плісу, — відповів Рігу.

— Плісу! — вигукнув Судрі,— цю мізерну шкапу! Брюне тримає його на повідку, а дружина — на прикормі, спитайте Люпена! '

— Що він може зробити? — сказав Люпен.

— Він хоче, — продовжував Рігу, — повідомити Монкорне, заручитися від нього протекцією і дістати собі місце…

— Це ніколи йому стільки не дасть, скільки має його жінка в Суланжі,— сказала пані Судрі.

— Він усе розповідає своїй жінці, коли напідпитку, — зауважив Люпен, — ми все знатимемо вчасно.

— Прекрасна пані Плісу не має секретів від нас, — відповів йому Рігу. — Гаразд, ми можемо бути спокійні.

— До того ж, вона така ж дурна, як гарна, — продовжувала пані Судрі.— Я б з нею нізащо не помінялася: бо якби я була чоловіком, я завжди давала б перевагу жінці, негарній, та розумній, перед красунею, яка не вміє порахувати до двох.

— Ах, — відповів нотар, покусуючи собі губи, — зате вона вміє примусити порахувати до трьох.

— Фат! — вигукнув Рігу, прямуючи до дверей.

— Ну, значить, — сказав Судрі, проводжаючи кума, — до завтра, зрання.

— Я по вас заїду… Ах, от що, Люпен, — сказав він нотареві, який вийшов разом з ним звеліти, щоб осідлали його коня, — постарайтесь, щоб пані Саркюс дізналася про все, що вчинить проти нас у префектурі наш Оббивальник…

— Коли вона цього не зможе дізнатися, хто ж тоді зуміє?.. — відповів Люпен.

— Пробачте, — сказав Рігу і лукаво посміхнувся, дивлячися на Люпена, — я бачу тут стільки дурнів, що забув, що серед них є розумний.

— Справді, я й сам не знаю, як я серед них не здурів, — наївно відповів Люпен.

— Чи правда, що Судрі завів собі покоївку?..

— Атож! — відповів Люпен. — От уже з тиждень, як пан мер побажав підкреслити достоїнство своєї дружини, порівнюючи її з маленькою бургундочкою у віці старого бугая, і ми ще не розуміємо, як він влаштовується з пані Судрі, бо в нього вистачає сміливості дуже рано лягати…

— Я завтра про це дізнаюсь, — відповів сільський Сарданапал, силкуючись усміхнутися.

Обидва глибокі політики потиснули один одному руки на прощання.

Рігу, не бажаючи опинитися вночі на дорозі, бо, незважаючи на свою недавню популярність, він завжди був обережним, сказав своєму коневі: «Вперед, громадянине!». Жарт, що його син 1793 року завжди пускав проти революції. У народних революцій нема лютіших ворогів, ніж люди, яких вони піднесли.

— Він не робить довгих візитів, наш дядько Рігу, — сказав секретар суду Гурдон пані Судрі.

— Недовгі, та приємні,— відповіла вона.

— Як і його життя, — зауважив лікар. — Ця людина зловживає буквально всім.

— Тим краще, — відгукнувся Судрі,— мій син швидше скористається спадщиною.

— Він привіз вам новини про Еги? — спитав кюре.

— Так, дорогий абате, — сказала пані Судрі.— Ці люди справжнє лихо нашого краю. Не збагну, як це пані де-Монкорне, така все ж таки порядна жінка, не розуміє своїх інтересів.

— А проте в них перед очима такий взірець, — зауважив кюре.

— Хто ж це? — манірно спитала пані Судрі.