Михайло Стельмах - Вибрані твори

Юхрим споважнів:

— Натурально, впізнаю, персонально приглядався до його звичайних і підозрілих цяцьок, персонально і обклав їх, щоб менше назбирували навколо себе несознательні очі і несознательний сміх. З моїх рук по лінії фінансів навіть рідна мама не вислизне.

— І ти, бевзь, посмів обкладати красу?! — В дядька Себастіяна аж уста затремтіли.

— Авантюристичне запитання! Бо що таке перед фінансами краса? — обурився Юхрим, обурились його квасолисті ніздрі, та враз він утихомирився, а очі помасніли: — За красу завжди і всюди більше платять, то вона більше і обкладатися повинна. Резон?

— Тобі дай волю — усе красиве вичавиш! — обізвався сивий кобзар.

— І вичавлю! Я людина без різних селянських сентиментіві — понахабнішав увесь вид Юхрима. — Якась качечка або квіточка з моїх очей не виб'є сльозу. І треба дивитися на життя крізь призму в історичному розрізі! Бо що тепер вартніше: якісь красиві, але нікому не потрібні качки, коники чи звичайні горшки, що йдуть на потреби трудящих робітничо-селянської держави? І хай, натурально, оцей рукотворець без відповідного дозволу на те не кидається у мечтанія, у фантазії і ліпить, що положено ліпити з глини, — горшки і макітри; хай і він втямить: краса служить одиницям, а навар — масам!

— Дайте мені батога! — метнувся дядько Себастіян до лави, правицею вхопив пужално, а воно обізвалось співом. — Я з цієї макітри нароблю шматків! Я ним відчиню свої двері!

З обличчя Юхрима злетіло нахабство, він сторч головою кинувся до порога, а в хату, мов хуртовина, влетіла Юхримова жінка. Мороз хмариною закружляв навколо неї, а всі її широкі розгойдані спідниці відразу відміряли собі півхати і розбудили в ній вітер.

Юхрим з подиву сказав: «О, прибіг Євген накоренок» — і притулився спиною до печі.

— Ой Себастіяне дорогенький, богом прошу тебе, не вибивай душу із тіла, не запогуби, не прибий мого нездалого, мого зеленоголового! — мінливими рум'янцями і кирпочкою між ними припала тітка Христина до плеча голови комбіду. — Хоч який він нікчема, а не прибий, бо ж і дурням треба жити на світі.

— Прибивати не буду, а провчити навіть при тобі не посоромлюсь!

— Ти справді не будеш його вбивати? — не повірила зразу молодиця і глянула на Юхрима. — А ти що варнякав? — і знову до дядька Себастіяна: — То не будеш?

— Нащо мені цей телепень здався?! Тішся ним, коли не докучив, як болячка.

Тітка Христина одразу ж повеселіла, крутнулась по хаті, а на її драбинками надітих спідницях ожило ціле господарство: і горох, і вишні, і птиці, і квіти, і колоски.

— Коли так, Себастіяне, всип моїй парі і за мене! Аякже! Бо хіба це чоловік? Такого лобуряки, баламута, бельби, пустодзвона, ледащиці, брехуна, носодера, сушиголови, залицяльника і спідничника увесь грішний світ не бачив. Він скоро з мене Варвару-великомученицю зробить, а я ж, на злість йому, хочу по-людськи жити.

Дядько Себастіян здивувався, опустив руку з батогом:

— Оце так! І тобі, жінко добра, не шкода буде твого каламутника?

— А він мене жаліє? — тітка Христина одним кулаком підперла бока, а другим насварилась на чоловіка. — Хай, лоботрясе, хоч раз віділлються тобі мої сльози! Скільки я тобі казала: не чеши чорта — бісом станеш! Аякже!

— Тоді, хрещенику, тримайсь! — дядько Себастіян відвів руку з батогом, а Юхрим, вивалюючи плечем і лобом двері, вилетів з хати, зачепився в сінях за діжницю, упав, тихенько зойкнув і рвонув на себе сінешні двері.

— І тут утік! — здивувалась і сумно похитала головою тітка Христина. — Він, певне, і від смерті втече.

Я скочив до дверей, щоб зачинити їх, і в цей час у дворі обізвався густий здивований голос:

— Ти чого сторч головою летиш? Що це тут робиться? Розбій, побоїще чи попоїще?

— Ой!.. Це аж ви приїхали до нас? Це така радість! Аж не віриться, натурально! А в нас кругом така необразованість — і досі без цивілізації колядують… Може, до мене заскочимо? Оце буде свято! Не різдво, а великдень! Як ви на цеє з точки зору?.. — солодкомовно зажебонів до когось Юхрим.

— Ти спершу обтрусись!

— Ой, стою перед вами необтрушений, як… Розгубився од індивідуальної радості. Пробачте. От спасибі, що приїхали! У мене дома є така запіканочка, якої і в Санкт-Петербурзі при монархії не було. Хоч ви, натурально, не чарколюбець, але від цього зілля ніяк не відмовитесь. Я недалеко живу, — не утрудните себе. Ощасливте мою хату.

— А хто тебе з цієї хати випроваджував?

— Ох, вам би персонально не питати, а мені індивідуально не відповідати, бо я не люблю наговорювати, — Юхрим зумисне перекидає голос у хату, щоб і там чули, який він справедливий.