Стендаль - Червоне і чорне

— Коли хочете, мадемуазель, — сказав він раптом упевнено, — я можу назватись вашим родичем.

Така потішна самовпевненість сподобалась Аманді. «Це не якийсь там пройдисвіт», — подумала вона й поквапливо прошепотіла, не дивлячись на нього, бо весь час стежила, чи не йде хто-небудь до стійки.

— Я з Жанліса, біля Діжона, ви скажіть, що ви теж із Жанліса, родич моєї матері.

— Скажу неодмінно.

— Кожний четвер о п'ятій годині, влітку, пани семінаристи проходять тут повз кав'ярню.

— Якщо ви згадаєте про мене, коли я теж тут проходитиму, вийдіть з букетиком фіалок у руці.

Аманда глянула на нього здивовано. Цей погляд перетворив мужність Жюльєна в одчайдушну відвагу, проте він все ж зашарівся, кажучи їй:

— Я почуваю, що безтямно закохався в вас.

— Говоріть тихіше, — сказала вона злякано. Жюльєн намагався пригадати кілька фраз з пошарпаного томика «Нової Елоїзи», який потрапив йому до рук у Вержі. Пам'ять його стала йому в пригоді. Протягом десяти хвилин він цитував зачарованій мадемуазель Аманді «Нову Елоїзу» і був щасливий від власної хоробрості. Раптом красуня набрала крижаного вигляду. Один з її коханців з'явився в дверях кав'ярні.

Він підійшов до стійки, насвистуючи й поводячи плечима, і глянув на Жюльєна. В ту саму мить в уяві Жюльєна, що завжди все перебільшував, виникла думка про дуель. Він пополотнів, відсунув свою чашку, набрав рішучого вигляду й уважно втупився очима у свого суперника. Коли той нахилився, безцеремонно наливаючи собі біля прилавка склянку горілки, Аманда поглядом наказала Жюльєнові опустити очі. Він послухався і протягом двох хвилин сидів не ворухнувшись, блідий, рішучий, думаючи тільки про те, що ось-ось мало трапитись; він був справді гарний в цю хвилину, Суперника здивували очі Жюльєна; вихиливши одразу склянку горілки, він щось сказав Аманді, засунув руки в кишені свого широченного сюртука і попростував до одного з більярдів, насвистуючи й поглядаючи на Жюльєна. Жюльєн схопився, не тямлячи себе від люті, але не знав, як почати сварку. Він поклав свій пакунок, і набравши найзухвалішого вигляду, рушив до більярда.

Марно підказувала йому розсудливість: затіяти дуель з першого ж дня в Безансоні — значить, погубити церковну кар'єру.

«Та дарма, принаймні ніхто не скаже, що я злякався нахаби — думав він.

Аманда побачила його хоробрість, що так гарно контрастувала з наївною соромливістю. Вона відразу віддала йому перевагу перед отим високим хлопцем у сюртуку. Вона підвелась і, вдаючи, що стежить за кимсь із прихожих на вулиці, поспішно стала між ним і більярдом:

— Борони вас боже так скоса поглядати а цього пана, це мій зять.

— А яке мені діло? Чого він втупився очима в мене?

— Ви що ж, хочете мене зробити нещасною? Звичайно, він на вас глянув, може, навіть і заговорить до вас. Адже я сказала, що ви родич моєї матері і тільки що приїхали з Жанліса. Він сам з Франш-Конте і в Бургундії ніде не бував по той бік Доля. Отже, сміливо можете говорити все, що вам на думку спаде.

Жюльєн все ще вагався; тоді вона додала поквапливо, бо уява цієї дамочки з-за стійки була щедра на брехню.

— Звичайно, він подивився на вас, але саме тоді, коли питав мене, хто ви такий. Цей хлопець до всіх такий мугир, вас він не хотів образити.

Жюльєн пильно стежив очима за уявним зятем. Він побачив, як той підійшов до дальшого з двох більярдів і купив номерок, щоб взяти участь у грі. Жюльєн почув, як він погрозливо загорлав: «Ось я вам покажу!» Жюльєн поквапливо пройшов за спиною мадемуазель Аманди і ступив крок у напрямку більярда. Аманда схопила його за лікоть.

— Спершу заплатіть мені, — сказала вона.

«Справді, — подумав Жюльєн, — вона боїться, що я втечу, не заплативши. Аманда була така ж схвильована, як і він, щоки її палали, — вона дуже довго відраховувала йому здачу, тихенько повторюючи:

— Негайно йдіть з кав'ярні, інакше я вас не любитиму, а ви мені сподобались.

Нарешті Жюльєн пішов, хоч і дуже поволі. «Чи не слід мені піти подивитись, так само прямо в вічі цьому грубіянові?» Ця нерішучість затримала його на цілу годину на бульварі перед кав'ярнею; він чекав, чи не вийде той молодик; але він не показувався, і Жюльєн пішов.

Він пробув у Безансоні всього кілька годин, а йому вже було за що докоряти собі. Старий полковий лікар, незважаючи на свою подагру, колись дав йому кілька уроків фехтування — оце й уся наука, що була до послуг Жюльєна на випадок сварки. Та він не зважив би на це, коли б тільки знав, яким чином, крім ляпаса, можна почати сварку, а якби справа дійшла до кулаків, той здоровило добре б його побив, та й годі.