Стендаль - Червоне і чорне

Якби Жульєн, замість того щоб віддаватись надмірному захопленню вродою Матильди чи обурюватись фамільною гордовитістю, про яку вона деколи забувала задля нього, уважніше придивлявся до того, що відбувалося у вітальні, він зрозумів би, в чому полягала її влада над усім оточенням. Якщо хто-небудь не подобався мадемуазель де Ла-Моль, вона вміла покарати його такою влучною, такою дотепною, такою пристойною на вигляд насмішкою, що при згадці про неї рана дедалі сильніше роз'ятрювалась і ставала просто нестерпною для враженого самолюбства. Тому що Матильда не надавала ваги багатьом з тих «речей, які були предметом серйозних прагнень для інших членів її сім'ї, вона завжди здавалась надзвичайно байдужою. Аристократичні салони приємні тим, що, відвідавши їх, множна потім, при нагоді, згадати про них у розмові — оце й усе. Цілковита відсутність думки, настільки заяложені фрази, що перевершують будь-яке святенництво, — все це кінець кінцем виводить з рівноваги своєю нудотною солодкуватістю. Сама по собі ввічливість щось важить тільки при першому знайомстві. Жюльєн відчував це: після першого захоплення — перше здивування. «Ввічливість, — казав він собі, — тільки вміння стримувати роздратування, яке викликають погані манери». Матильда часто нудьгувала, вона, мабуть, нудьгувала б так само і в будь-кому іншому місці. Г ось тут придумати якесь дошкульне слівце — було для неї справжньою розвагою і насолодою.

Можливо, що тільки для того, щоб мати жертви, трохи цікавіші, ніж її батьки й родичі, ніж академік і п’ять шість підлесників, які до неї підлабузнювались, вона подавала надії маркізу де Круазнуа, графу де Кейлюсу і ще кільком знатним молодикам. Вони були для неї новими об’єктами її жартів.

Ми з сумом повинні признатися, — бо ми любимо Матильду, — що вона одержувала листи від багатьох із них й іноді відповідала сама. Поспішаємо додати, що ця дійова особа нашого роману становить виняток серед своїх сучасниць. Взагалі, якщо можна за що-небудь докоряти вихованкам благородного монастиря Сакре-Кер, то, в усякому разі, не за необачність.

Одного разу маркіз де Круазнуа повернув, Матильді досить компрометуючий її лист, якого вона йому написала напередодні. Він гадав, що цей вияв надзвичайної обережності дуже посприяє його справі. Але Матильді подобалась у цьому листуванні саме його безрозсудність. їй подобалося ризикувати собою. Півтора місяця після цього вона з ним не розмовляла.

Листи цих юнаків її розважали, але вона запевняла, що всі вони однакові. Це завжди були вияви тієї самої пристрасті — найглибшої, найсоковитішої.

— Всі вони — на один лад, рицарі без страху і докору, ладні хоч зараз вирушити в Палестину, казала вона своїй кузині. — Чи е щось нудніше на світи? І такі листи я одержуватиму все своє життя! Адже стиль таких листів, мабуть, змінюється не частіше, ніж раз на двадцять років, відповідно до роду занять, на які мода теж міняється. В часи Імперії вони, певне, були не такі безбарвні. Тоді всі ці великосвітські молодики або спостерігали, або самі вершили такі діла, в яких було щось справді велике. Мій дядько, герцог N був у бою під Ваграмом.

— А чи багато розуму потрібно, щоб рубонути шаблею? Ну, а коли вже комусь із них довелося битись, вони тільки про це й говорять, — відказала мадемуазель де Сент-Ередіте, кузина Матильди.

— Ну що ж, ці розповіді мене цікавлять. Брати участь у справжньому бою, в наполеонівській битві, коли бували десятки тисяч убитих, — це доказ хоробрості. Ризикувати своїм життям — це підносить дух і врятовує від нудьги, в яку, здається, поринули всі мої бідолашні поклонники. А нудьга — заразлива. Кому з них спаде на думку зробити щось незвичайне? Вони добиваються моєї руки — і що з того! Адже я багата, а мій батько забезпечить видатне становище своєму зятю. Ах, як;би він знайшов мені когось хоч трохи цікавішого.

Як бачимо, різка, жвава, образна уява Матильди шкодила її мові. Часто її дотепні слівця здавались недоречними її лагідним приятелям. Якби Матильда не користалась таким успіхом, вони, мабуть, визнали б, що в мові її трапляються надто барвисті вирази, не сумісні з жіночою делікатністю.

3 свого боку, вона була несправедлива до гарних кавалерів, що катаються верхи в Булонському лісі. На майбутнє вона дивилась без страху — це було б надто сильне почуття, — а з огидою: явище, дуже рідке в її віці.