Генріх Манн - Вірнопідданий

Важливе місце посідають у структурі роману історія стосунків буржуа Геслінга і дворянина фон Вулькова, імперського уповноваженого в місті Нецігу, а також розповідь про хід спричиненого Дідеріхом судового процесу проти представника ліберального табору — фабриканта Лауера. І в першій, і в другій лініях роману відбивається соціальна зумовленість вчинків героїв, яка сильніша за їхні особисті уподобання і є кінець кінцем вирішальною. Пихатий фон Вульков зневажає вискочня Геслінга. Але він юнкер нової формації і добре розуміється на справах капіталістичного збагачення. Цей грубий і нахабний аристократичний глитай міцно тримає в руках політичну владу в нецігськіи окрузі. Та для того, щоб мати вирішальний вплив і на економічні справи, він потребує спілки з буржуа Геслінгом. У свою чергу Дідеріх боїться і ненавидить зарозумілого солдафона Вулькова, охоче підставив би йому ногу, тим більше, що кайзерів вірник зовсім не приховує своєї зневаги до фабриканта туалетного паперу, на кожному кроці підкреслює свою вищість, просто-таки знущається з боягузливого товстуна. Але і Геслінгові конче потрібна підтримка урядового уповноваженого, політичного керівника Неціга. За допомогою фон Вулькова він може усунути із свого шляху конкурента пана Клюзінга і заволодіти його великою фабрикою. Обоє друзів-ворогів вміло приховують від інших свої справжні думки і заміри демагогічною балаканиною в дусі промов улюбленого кайзера. Та вони не в спромозі замилити очі один одному і мусять діяти разом. Генріх Мани із зіркістю великого письменника-реаліста побачив типовий для вільгельмівської Німеччини процес зростання юнкерів і капіталістів в один клас і зміг художньо втілити це суспільне явище в гротескній історії взаємин Дідеріха та фон Вулькова.

Характерні ознаки часу несе на собі і судовий процес проти Лауера, що є складовою частиною загальної боротьби «партії кайзера» проти «партії народу», тобто нової імперіалістичної генерації буржуазії проти останніх могіканів буржуазного лібералізму типу старого Бука. Ліберали приречені на поразку. Їм нема чого протиставити бурхливій агресивності супротивників. Їхні ідеї віджили своя, за старими гаслами буржуазної демократії вже ніхто не йде. Ліберал Бук, при своїх симпатичних рисах, лише нешкідливий мрійник, що випадково заблукав до чужої і жорстокої доби. І Дідеріху не важко хитрощами й наклепами повернути нанівець колишню заможність старого, спаплюжити його добре ім’я, позбавити будь-якого впливу на міські справи. Наочне втілення процес переходу влади від старої до нової буржуазії знаходить у символічній сцені смерті старого Бука. Він конає в домі, який вже не належить його родині, бо потрапив до рук нового власника — всюдисущого Дідеріха. І навіть останньої хвилини очі вмирущого з жахом бачать огидне обличчя Геслінга-тріумфатора, котрий нахабно вдерся до його дому, щоб повніше відчути свою цілковиту перемогу. Серед постатей роману, надзвичайно багатого, навіть як на Манна, на пластичні повнокровні людські характери, вирізняється ще один, важливий для загальної картини. Це Наполеон Фішер, механік на Геслінговій фабриці, пізніше соціал-демократичний депутат рейхстагу від міста Неціга. Ця похмура людина, з неприємно вищиреними жовтими зубами, здається лякливому Дідеріхові небезпечним ворохобником. Та дуже скоро фабрикант пересвідчується в тому, що соціалістові Фішеру легко порозумітися з «національно настроєними справжніми німцями», тобто з самим Дідеріхом та його спільниками. Наполеон Фішер — історично-конкретна постать правого соціал-демократа, купленого буржуазією, зрадника робітничої справи. З таких фішерів складалася соціал-демократична фракція рейхстагу, яка в перші дні імперіалістичної війни голосувала за воєнні кредити, що їх вимагав кайзер. І знову-таки в малюнку цієї постаті ще раз виявилася глибока спостережливість письменника, його вміння під поверхнею явищ бачити їхній глибинний зміст, під сухозліткою слів знаходити приховані думки.

Обсяг цієї передмови не дає можливості зупинитися на всіх оказіях кар’єри Дідеріха Геслінга, бодай побіжно схарактеризувати постаті другого і третього плану, хоч кожна з них своїми художніми якостями заслуговує на окремий аналіз та оцінку. І прокурор-кар’єрист червоновухий Ядасон, і войовничий старий, учитель-ретроград Кюнхен, і патріот-мораліст пастор Цілліх, чия дочка Кетхен стала повією, і багато інших кайзерових прихильників, бравих вірнопідданих — все це не випадкові персонажі роману, а соціально та історично зумовлені типи німецького життя, які зберігають свою ідейно-художню вартість, свою викривальну силу і через півстоліття, в наш час.