Генріх Манн - Вірнопідданий

— І театр також моя зброя. Хіба що тільки процес про образу його величності так само збудив, громадян від сну. Я загнав Лауера до в’язниці, але перед тим, хто написав Лоенгріна, я скидаю капелюха.

Він запропонував послати телеграму солідарності Вагнерові. Густа пояснила йому, що це, на жаль, уже неможливо. Злетівши думками так високо, Дідеріх заразом висловився й про мистецтво взагалі.

— Для мистецтва теж існує табель про ранги. Найвище з мистецтв — це музика, тому вона є німецьким мистецтвом. Потім іде драма.

— Чому? — спитала Густа.

— Тому, що часом її можна покласти на музику, і тому, що її не треба читати, і взагалі.

— А що йде потім?

— Звичайно, портретний живопис — через портрети кайзера. Все інше це має значення.

— А роман?

— Це не мистецтво. Принаймні, дякувати богові, не німецьке: сама назва свідчить про це.

А потім настав день весілля. Обоє квапилися: Густа через плітки, Дідеріх — з міркувань політики. Для більшого ефекту вирішили, щоб Магда і Кінаст вінчалися того самого дня. Кінаст приїхав і Дідеріх зрідка поглядав на нього з тривогою: Кінаст зголив бороду, кінчики вусів підкручував до самих очей і вже так само блискав очима. Під час переговорів про Магдину частку в прибутках він виявляв загрозливу діловитість. Дідеріх, стурбований наслідком Справи і твердо поклавши спевнити до кінця свій обов’язок перед самим собою, тепер часто заглиблювавсь в торговельні книги… Навіть уранці перед своїм шлюбом, уже одягнений у фрак, він сидів у конторі; в цей час йому подали візитну картку: «Карнауке, поручик у відставці».

— Що йому треба, Сетбіре?

Старий бухгалтер теж не знав.

— Ну, все одно. Я не можу не прийняти офіцера.

І Дідеріх сам пішов до дверей.

Але біля дверей він зустрівся з незвичайно виструнченим чоловіком у зеленому, щільно застебнутому біля коміра літньому пальті, з якого стікала вода. Під його гостроносими лакованими черевиками відразу ж утворилася калюжа; із зеленого капелюшка, що його він, як це не дивно, не скинув, дзюркотіла вода.

— Насамперед треба обсушитися, — заявив він і, не чекаючи на Дідеріхову згоду, попрямував до грубки. Примостившися, він гугняво сказав:

— Продаєте, га? Заплутались, га?

Дідеріх не зразу збагнув; потім кинув тривожний погляд на Сетбіра. Старий вже знову взявся за листа.

— Пан поручик, мабуть, помилився номером будинку, — обережно зауважив Дідеріх, але це не допомогло.

— Дурниці! Знаю точно. Прошу без церемоній. Наказ згори. Прикусити язика і продати, інакше — хай змилостивиться бог!

Така манера вести розмову була надто дивна. Дідеріх швидко зрозумів, що незвичайно пряма постава цього чоловіка, незважаючи на його військове минуле, була так само неприродна, як і його посоловілі очі. Тієї ж миті, як Дідеріх переконався в цьому, чоловік скинув з голови свого зеленого капелюха і вилив воду з нього Дідеріхові на маніжку. Останній спробував був протестувати, але чоловік надзвичайно на це образився.

— Я до ваших послуг, — прогугнявив він. — Пани фон Квіцін і фон Вульков не відмовляться бути моїми секундантами.

При цьому він весь час підморгував, і Дідеріх, в якого зродилася страшна підозра, забув про свій гнів і був стурбований лише тим, як ізивести поручика з кімнати.

— Ми поговоримо надворі, — шепнув він йому; а Сетбірові: — Він п’яний до нестями, треба його якось позбутися.

Та Сетбір стулив губи, наморщив лоба, і цього разу вже не повернувся до свого листа.

Поручик вийшов просто на дощ. Дідеріх пішов за ним.

— Сваритися через це нам нема чого, але поговорити ми все ж таки можемо.

Дідеріх також змок до рубця, поки йому вдалося завести гостя на фабрику. В порожньому машинному цеху поручик загорлав:

— Чарку горілки! Купую все, разом з горілкою!

Хоч робітники на ознаменування Дідеріхового весілля сьогодні не працювали, він злякано озирнувся; він одкрив комору, де лежали мішки з хлором, і з одчайдушним зусиллям уштовхнув туди поручика. Тут стояв страшний сморід: поручик кілька разів чхнув, після чого сказав:

— Моє прізвище Карнауке. Чому ви так смердите?

— Ви дієте від чийогось імені? — спитав Дідеріх.

Поручик і цим був ображений.

— Що ви хочете цим сказати?.. Ах так, купую все нерухоме.

Ідучи за Дідеріхрвим поглядом, він глянув на своє промокле пальтечко.

— Тимчасові непереливки, — прогугнявив він. — Служу посередником у благородних людей. Справа честі.

— Що пропонує ваш уповноважник?