Мольєр - Комедії

Валер (до Луки) . Це він, напевне.

Лука (до Валера) . Точнісінько такий, як нам про нього наторочили.

Сганарельставить пляшку на землю; коли Валер нахиляється, щоб його привітати, Сганарелеві здається, що той хоче взяти пляшку, і він переставляє її на інший бік; Лука нахиляється, вклоняючись так само, як і Валер; Сганарель бере пляшку і притискає її до живота з різними жестами: між ними трьома відбувається мімічна сцена.

Сганарель (набік) . Вони змовляються про щось, дивлячись на мене. Що ж у них на думці?

Валер. Добродію, чи не вас звати Сганарелем?

Сганарель. Га? Чого?

Валер. Я вас питаю, чи не вас звати Сганарелем?

Сганарель (звертаючись до Валера, потім до Луки) . І так і ні, залежно від того, чого ви від нього хочете.

Валер. Ми хочемо віддати йому якнайбільшу пошану.

Сганарель… В такому разі це мене звати Сганарелем.

Валер. Добродію, ми в захваті, що зустрілися з вами. Нас напровадили до вас по те, чого ми шукаємо, і ми благаємо у вас допомоги, в якій ми маємо велику потребу.

Сганарель. Коли це щось таке, панове, на що мені стане снаги, то я до ваших послуг.

Валер. Добродію, це дуже гречно та мило з вашого боку. Але ж, добродію, будьте такі ласкаві, надіньте капелюха, бо сонце може накоїти вам лиха.

Лука. Добродію, накрийтеся капелюхом.

Сганарель (набік) . Які церемонні люди! (Надіває капелюха) .

Валер. Добродію, нехай вас не дивує, що ми прийшли до вас; славнозвісні особи завжди на видноті, а ми багато дечого прочули про ваш хист.

Сганарель. То правда, панове, що ніхто в світі не робить краще за мене в’язанок.

Валер. Ах, добродію…

Сганарель. Я не шкодую сил і в’яжу їх так, що ніхто й слова лихого про них не скаже.

Валер. Не в тому річ, добродію.

Сганарель. Так я ж і продаю їх по сто десять су за сотню.

Валер. Не будемо говорити про це, будь ласка.

Сганарель. Запевняю вас, що я не віддам їх за меншу ціну.

Валер. Добродію, ми все знаємо.

Сганарель. А коли ви все знаєте, то й знаєте, що я продаю їх за таку ціну.

Валер. Добродію, ви смієтеся…

Сганарель. Зовсім я не сміюся, але ціни не можу спустити.

Валер. Поговорім інакше, будьте ласкаві.

Сганарель. Ви, може, знайдете десь і дешевші, а проте в’язанка до в’язанки не приходиться, а щодо тих, які я роблю…

Валер. Ех, добродію, облишмо цю розмову!

Сганарель. Їй-право, я не спустив би ціни, коли б ви взяли і вдвоє більше.

Валер. Тьху!

Сганарель. Ні, як по совісті, ви таки дасте що ціну. Я говорю з вами відверто, я не з тих, що правлять як за рідного батька.

Валер. Чи то ж потрібно, добродію, такій особі, як ви, бавитися таким грубим прикиданням, принижувати себе такими розмовами? Чи ж личить такому вченому, такому славнозвісному лікареві, як ви, вдаватися до переодягання й приховувати свої чудові таланти?

Сганарель (набік) . Він божевільний.

Валер. Бога ради, добродію, не крийтеся від нас.

Сганарель. Як то?

Лука. Все це блазенство ні до чого; ми добре знаємо те, що знаємо.

Сганарель. Що ж саме? Що ви хочете сказати? За кого ви мене маєте?

Валер. За того, хто ви є, — за видатного лікаря.

Сганарель. Самі ви лікар, а я зовсім не лікар і ніколи ним не був.

Валер (стиха) . Починаються його божевільні вибрики. (Вголос) . Добродію, прошу вас, не заперечуйте більше нічого і, будь ласка, не змушуйте нас вдаватися до таких прикрих крайніх заходів.

Сганарель. До чого ж то?

Валер. До певних гострих вчинків, які нас дуже засмутили б.

Сганарель. Під три чорти! Та вдавайтеся ви до чого вам заманеться, а я не лікар і не знаю, чого вам від мене треба.

Валер (стиха) . Бачу я, що доведеться-таки вдатися до того засобу. (Вголос) . Добродію, прошу вас іще раз, признайтеся, хто ви є.

Лука. Ет, до дідька в зуби! Та годі-бо вам язиком горох товкти, признайтеся навпрямки, що ви лікар.

Сганарель (набік) . Вони мене доводять до нестями.

Валер. Навіщо заперечувати те, що всім відомо?

Лука. Та й чого б ото воловодити? На біса воно вам здалося?