Мольєр - Комедії

Але що заздрість їм усі думки обсіла.

Не вибачать вони нікому тих потіх,

Що, як минув їх час, тепера не для них.

Пані Пернель

(до Ельміри)

Тобі, невісточко, така балаканина

Видимо до смаку, а я мовчать повинна,

Бо наймичка твоя з плесканням не вгава;

Але тепер і я скажу хоч слова два.

У найщасливішу свого життя годину

Мій син прийняв собі таку святу людину,

Що сам господь послав, вас бачивши в гріхах,

Щоб розум ваш слабий направити на шлях.

Так слухайте ж його, як вам спасіння любе:

Він гудить тільки те, що вас веде до згуби.

Всі ваші бесіди, гостини і танки —

То все лукавого мерзенні вигадки.

Про бога там ніхто не згадує в розмові,

Балачки ж, пустощі й пісні напоготові,

Там судять ближнього, беруть його на сміх

І брехні всякії вигадують про всіх.

Якби розумному між вами опиниться,

То в нього голова від крику розболиться.

Сто брехень заразом, хто на яку напав…

Там лікар був один, ще й гарно так сказав:

Це вавілонський стовп і язиків змішання,

Бо стовпились усі задля пащекування.

За вигадку таку йому-таки прийшлось…

(Показуючи на Клеанта),

А цей панок уже регочеться чогось!

Найдіть собі дурних та й будете сміятись.

(До Ельміри),

А ти…. Але прощай! Не хочу вже змагатись,

Обрид мені сей двір і кодло ваше все.

Тепер мене сюди не швидко занесе.

(Ударивши по щоці Фліпоту),

А ти загавилась і спиш уже, псяюхо!

А, трясця!.. Як візьму оце тебе за вухо! Іди за мною! Ну!..

Клеант

А я вже не піду.

Боюся, щоб ізнов не вскочити в біду.

Ну, добра жіночка!

Доріна

А шкода, що не чує

Вона, як ваша мосць отут її шанує;

Була б подяка вам і, мабуть, не мала.

Вона б вам добрості ще краще довела.

Клеант

Без жодної вини чогось на всіх надалась.

Чи то вона в свого Тартюфа закохалась?

Доріна

Вона то ще не так; а от погляньте ви,

Чим син її зробивсь: той збувся голови.

Колись розумний був, як слухав нашу раду,

І навіть на війні не зостававсь позаду;

Але тепер увесь свій розум загубив,

Відколи дуже так Тартюфа полюбив.

Рідненьким братом став Тартюфа називати,

Йому дорожчий він, ніж діти, жінка, мати,

Бо то довірений усіх його думок

І в ділі кожному єдиний ватажок.

А як почне його до серденька тулити!

Здається, дівчину не можна більш любити!

В обід його щодня на покуть садовить

І тішиться, як той за чотирьох трощить;

Йому найкращії шматочки відкладає;

Тартюф ікне, а він його поздоровляє.

Тартюф для нього все: порадник, голова;

Він згадує весь день усі його слова;

Що б не зробив Тартюф, то буде все чудово,

Оракулом стає його найменше слово.

А той найшов дурних і вже не ловить гав

І штучним виглядом Оргона підобгав.

У нього грошики видурює лукаво

І глузувати з нас добув нехибне право.

Та що! Його слуга, облесливе хлопча,

І той мішається до нас і нас навча.

Там як почне до нас казання говорити

Та розкидати нам стьожки, рум’яна, квіти!

Оце якось порвав нам хустку на шматки,

Що замішалася в його «Святі квітки»,

Говорячи, що ми без сорому змішали

З святою книжкою чортячі причандали.

Ельміра

(до Клеанта)

На ваше щастя, ви не йшли аж до дверей:

Було б наслухались іще її речей.

Але, я бачила, вернувсь Оргон до хати,

То я до себе йду, щоб там його прийняти.

Клеант

А я зостанусь тут на кілька ще хвилин,

У мене тільки й справ — добридень дать один.

Даміс

Ви вкиньте з ним слівце про шлюб сестри моєї:

Боюсь я, що Тартюф замислив щось на неї,

То батька в другий бік коли б іще не збив.

Ви знаєте, що я що справу полюбив:

З Валером любиться сестра моя Мар’яна.

Валерова ж сестра така мені кохана,

Що як не…

Доріна

Він іде.

Оргон

А, брате мій, здоров!

Клеант

Гаразд, що ви прийшли, а я вже був ішов.

А що, на хуторі вже красно, та не дуже?

Оргон

Доріно…

(До Клеанта).

Підождіть хвилинку, милий друже,

Призвольте трошечки, щоб я хоч розпитавсь

Про те, що сталось тут, та вже й не турбувавсь.

(До Доріни).

Чи все за ці два дні велось вам до вподоби?

Що поробляєте? Чи хто не мав хвороби?