Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Дуелянти прибули на місце поєдинку майже одночасно. Вислухавши від секунданта-розпорядника умови і відмовившись від примирення, супротивники почали готуватися до бою. Граф зняв із себе мундир, а барон — камзол і жилет.

— Починайте, панове, — почув Йозеф команду розпорядника.

У ту ж мить барон Періньяк зробив різкий випад уперед. Йозеф був дуже уважний і відбив атаку супротивника. Шпаги схрестилися і далі миготіли з такою швидкістю, що секунданти бачили лише сонячні промінчики, які відсвічували від металу.

Періньяк виявився досвідченим фехтувальником, до того ж він був більш витриманішим, ніж де Вітте, і це давало барону певну перевагу.

Відбивши кілька небезпечних випадів Періньяка, Йозеф поступово заспокоївся і сам пішов в атаку. Тепер він змусить мерзенного барона заплатити свій борг сповна! І такою платою, на думку полковника, могла стати тільки смерть цього наклепника.

Бій тривав уже кілька хвилин, супротивники по черзі атакували один одного. Де Вітте додав швидкості (він був у кращій фізичній формі), спробував вимотати суперника. Дихання Періньяка почастішало, він почав нервувати, і Йозеф зрозумів, що він на правильному шляху. Під час чергового випаду полковник, здавалося, все розрахував, направивши вістря шпаги прямо в груди барона, але той спритно ухилився, парирувавши удар, і зробив контрвипад. Тепер уже Йозеф намагався відвести удар, але на мить запізнився, і шпага Періньяка, ковзнувши по шпазі графа, зачепила ліву руку де Вітте, трохи вище ліктя. На білій сорочці миттєво виступила червона пляма.

Секундант-розпорядник спробував зупинити бій.

— Графе, ви поранені? Дозвольте лікарю оглянути рану і зробити перев’язку.

— Дріб’язкова подряпина, — відповів де Вітте. — Я готовий продовжувати поєдинок.

Насправді йому було дуже боляче. Він не здогадувався про серйозність поранення, але розумів, що тепер перевага буде на боці супротивника.

«Ні, я не маю права загинути тут, на чужині, та ще й під час весільної подорожі», — подумав Йозеф.

Він пішов в атаку з таким затятим натиском, що барон майже не бачив рухів його клинка; потім, зробивши хибний рух корпусом, Йозеф змістився трохи вправо і завдав удару в груди Періньяка. Барон захрипів, випустив шпагу і впав на землю. Лікар і секунданти зафіксували смерть противника Йозефа.

Честь сім’ї де Вітте була врятована!

Рана Йозефа виявилася неглибокою, хоча й сильно кровоточила. Лікар обробив і туго перев’язав її. Йозеф відчував себе спустошеним, полегшити цей стан можна було тільки вином.

Увечері добряче напідпитку граф повернувся додому. Софія, нічого не підозрюючи, читала, сидячи в кріслі. Але коли вона обійняла чоловіка, той скривився від болю і неголосно застогнав.

— Що з тобою, любий? — сполошилася дружина.

— Дурниці, на заняттях упав з коня і злегка подряпав руку.

— Зараз же знімай мундир і показуй.

Йозеф мовчки скорився, а Софія, побачивши закривавлений рукав, голосно скрикнула.

— Софіє, не хвилюйся, лікар обробив рану і запевнив, що немає нічого серйозного.

Звістка про дуель швидко облетіла весь Париж і дійшла до Версаля. Одна тільки Софія нічого не знала. Їй злегка нездужалось, тому вона нікого не приймала і сама нікуди не виїжджала. Через два дні посильний приніс подружжю де Вітте запрошення короля відвідати палац у Версалі. Софія здивовано поглянула на чоловіка. Йозеф здогадувався про причину запрошення, але ні словом не обмовився про це дружині. Графиня здивувалася ще більше, коли зрозуміла, що на цьому прийомі вони одні.

Поруч із королем Людовиком XVI були тільки королева Марія Антуанетта і граф д'Артуа.

— Графе, — почав без передмов Людовик, — ми дуже незадоволені тим, що ви, іноземець, убиваєте наших підданих.

— Як убиваєте? — злякано перепитала Софія і тут же все зрозуміла. У ту ж мить вона відчула, як земля йде у неї з-під ніг.

— Так-так, графине, і це заслуговує найсуворішого покарання.

— Сір, я захищав свою честь, честь своєї дружини і честь… — він глянув на монарха.

— Знаю-знаю, — перебив його король. — Тільки не потрібно приплітати до цього вбивства ім’я короля Франції. Повірте, дорогий графе, у нас є поліція і суд, які в змозі захистити нашу честь.

— Ваша величносте… — звернулася до Людовика Марія Антуанетта.

— Ну гаразд, — змінив показний гнів на милість король. — Чесно кажучи, як ображений чоловік я повністю підтримую ваш вчинок. Тому на згадку про цю історію, графе і графине, прошу прийняти ось це.