Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Париж не просто захопився античністю. Це була нова мода! Звичайно поряд із шанувальниками у Софії з’явилися заздрісники.

Якось вранці за сніданком граф де Вітте, переглядаючи газети, здивовано вигукнув:

— Софіє! Ти потрапила на першу шпальту!

— І що ж вони пишуть?

— Заголовок такий: «Вечеря у графині де Вітте обійшлася її чоловікові полковнику де Вітте в 20 тисяч франків!»

— Звідки такі подробиці?

— Ти ж знаєш, правда швидко спотворюється під час передавання з вуст у вуста.

— Зараз я підрахую, скільки ж реально коштувала вечеря.

Софія покликала служницю, переговорила з нею і, сміючись, доповіла чоловікові:

— Отже, у нас вийшло трохи більше 20 франків.

— Так, газетярі злегка помилилися, додавши всього лише три нулі.

— Думаю, ми не переконуватимемо Париж. Хай вважають, любий, що для тебе 20 тисяч — справжня дрібниця, — усміхнулася Софія.

До цього можна лише додати, що коли через кілька років Віже-Лебрен переселилася до Петербурга, вартість паризької вечері у графині де Вітте в переказах перевищувала вже 80 тисяч франків!

Щоранку Йозеф, окрім ранкових газет, переглядав запрошення на звані обіди й вечері. Останнім часом їх стало так багато, що подружжя було змушене вибирати найпрестижніші.

— Софіє, у нас на найближчу суботу чотири запрошення на обід. Найпривабливіше, мені здається, від Грімо де ла Реньєра.

— Кажуть, він справжній гурман.

— А ще у них шикарний маєток на площі Людовика.

— Тоді даємо позитивну відповідь.

До обіду в будинку Реньєра французька знать завжди готувалася заздалегідь: хтось кілька днів постився, щоб потім відчути всі принади вишуканих страв, а хтось, навпаки, збільшував порції, примушуючи шлунок працювати в посиленому режимі, щоб скуштувати найбільшу кількість страв під час обіду. Так чи інакше, мало хто з гостей міг витримати цей багатогодинний гастрономічний марафон.

Ось і цього вечора Грімо де ла Реньєр оголосив, що обід буде із сімдесяти шести страв. Господар виявився блискучим гастрономом, супроводжуючи кожну страву власними коментарями.

— Вино — молоко старих, бальзам дорослих і колісниця гурманів. Воно ваш супутник у житті, втіха у смутку, прикраса у благоденстві, головне джерело справжніх почуттів. Найкращий бенкет без вина — все одно що бал без оркестру, — вимовив він, милуючись, як грає напій на світлі.

Десь після чотирьох десятків страв, коли було оголошено перерву, де Реньєр проголосив:

— У наступних стравах мистецтво кухаря повинно бути особливим, тому що апетит гостей починає зменшуватися.

Це викликало регіт гостей, а улещений господар додав:

— Десерт наприкінці вечері — що гірлянда в феєрверку, його найблискучіша частина.

— Графе, — звернувся до нього Йозеф де Вітте, — у вас дар слова. Ви можете написати кулінарну книгу.

— Я подумаю про це, полковнику. Але зараз пропоную змінити тему і поговорити про політику, точніше, про політиків.

Розчаровані жінки вже збиралися покинути чоловіче товариство, але коли почули, з яким тонким гумором Грімо де ла Реньєр почав розповідати про видатних політиків, відразу передумали йти.

— Епоха Людовика XIV (а треба сказати, що апетит у короля був відмінним) подарувала нам усього лише одне гастрономічне ім’я: Бешамель залишив свій слід в історії Франції завдяки своєму соусу. Зовсім інша справа — правління Людовика XV: найголовніше в застіллі було винайдено саме в цей час.

— А зараз? — запитав хтось із гостей.

— А що зараз? Візьмемо, приміром, графа А*. Ось чоловік, що розумівся на їжі, подавав великі надії, міг стати справжнім гастрономом, а як закінчив? — де Реньєр багатозначно підвів очі догори.

— Як же він закінчив, графе? — запитала Софія.

— Зайнявся політикою — пропав чоловік, — махнув рукою Грімо.

Новий вибух сміху струснув обідню залу. Подали десерт, а Грімо говорив далі у своєму дусі:

— Коли подають десерт, сильніше б’ються серця і пожвавлюється розум.

Дорогою додому графиня Софія де Вітте ділилася з чоловіком враженнями від обіду:

— Було дуже мило і весело. А у мене сьогодні незвичайний апетит, особливо на гостреньке.

Граф Йозеф уважно поглянув на дружину.

— Я це помітив, люба. Це досить підозріло. Мені здається, тобі потрібно відвідати лікаря.

— Ти так думаєш? Я дуже цього хотіла б, — мовила грекиня і притиснулася до плеча Йозефа.

Очікування подружжя де Вітте підтвердилися: Софія була вагітна!

У середині червня 1781 року графиня Софія де Вітте на запрошення королеви Марії Антуанетти відвідала Малий Тріанон. Увійшовши до вітальної зали і зустрівшись очима з королевою, Софія разом з Антуанеттою спочатку застигли в подиві, а потім одночасно усміхнулися — в обох жінок помітно виділялись животики. Після коротких розпитувань вони вже знали, що обидві на п’ятому місяці вагітності і народжуватимуть у другій половині жовтня. Таїнство вагітності відразу зблизило наших героїнь, і вони вирушили на прогулянку. Вийшовши у внутрішній дворик і не поспішаючи пройшовши повз фонтан, Софія і Марія Антуанетта дісталися невеличкого казкового села.