Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Одного теплого осіннього вечора граф Йозеф, збуджений і радісний, заніс до вітальні кошик квітів і оголосив дружині:

— Люба, я взяв легкий екіпаж, і зараз ми відправляємося на прогулянку до Булонського лісу. Ти згодна?

— Йозефе, милий! Звичайно я згодна. Усього кілька хвилин, і я буду готова.

Подружжя сіло в карету, запряжену парою гнідих, які з легкістю покотили екіпаж. На мосту через Сену карету злегка занесло, і під колеса ледве не потрапили кілька жебраків, що просили милостиню. Але навіть міцні слівця, відпущені кучером їм услід, не могли зіпсувати гарного настрою графові і графині. Проїхавши повз Лувр і Тюїльрі, карета опинилася на площі Людовика ХV.

— Як поїдемо далі, графе? — запитав у Йозефа візник. — Через Єлисейські поля?

— Ні, поїдемо уздовж Сени, по Кур ла Рен.

Широка вулиця з величезними дубами і каштанами, човнярі на Сені — все це ще більше підняло і так гарний настрій Софії. Особливо їй сподобалися каштани, вкриті голчастими кульками.

Проїхавши тінистими алеями Булонського лісу, карета підкотила до озера. Графиня і граф вирішили пройтися пішки. Несподівано Софію гукнули.

— Здрастуйте, дорога Софі!

Графиня озирнулася. До неї з розгорнутими обіймами йшла Елізабет Віже-Лебрен. Молодиці зраділи зустрічі.

— Здрастуйте, графе! — Елізабет усміхнулася Йозефові.

— Якщо ви в Парижі вже тиждень, тоді я знаю, де ви зупинилися, — защебетала молода художниця.

— Так, ми вже тиждень насолоджуємося паризьким життям.

— Значить, це ви підняли переполох у Латинському кварталі, запаморочивши голови студентам Сорбонни? — засміялася Елізабет. — У мене є кілька друзів-студентів, і вони без угаву говорять про таємничу незнайомку з вулиці Сен-Жак та її чоловіка-полковника.

— Ну ось, а ми хотіли потай насолодитися своїм медовим місяцем, — підігруючи Елізабет, з усмішкою відповів граф.

— Навряд чи вам це вдасться. Сама королева вже зацікавилася молодою парою з Кам’янця. Вона нещодавно отримала листа від свого брата, Йосифа II, який просить звернути на вас увагу. І це при тому, що король, як каже Марія Антуанетта, не дуже захоплюється молоденькими жінками. Отож, мила Софіє, післязавтра я готова представити вас королеві (у нас якраз черговий сеанс).

Жінки почали обговорювати майбутню подію. Граф де Вітте дав їм досхочу наговоритися, але коли зрозумів, що цей процес практично неможливо зупинити, вдався до хитрощів:

— Любі мої дами! Пропоную продовжити вашу бесіду за вечерею, куди я вас і запрошую. Мадам Елізабет, ресторанчик вибираєте ви.

— Залюбки, графе. Нещодавно відкрився дуже милий ресторанчик Le Grand Vefour з видом на сад Пале-Руаяль.

Ресторан виявився вишуканим: кришталеві люстри, прекрасний живопис на стінах і стелі, позолота і м’які дивани.

— Що питимемо? — запитав у своїх супутниць граф де Вітте.

— Шампанське! — майже в один голос вигукнули дами.

— Гаразд, а собі замовлю шаблі.

В очікуванні замовлених страв усі трохи стихли, розглядаючи інтер’єр. Але ось подали яйця чайок на зелені і майже одночасно — на перламутрових блюдах по дюжині устриць у раковинах на шарі колотого льоду. Відразу запахло морем. Софія та її супутники досить спритно відкривали раковини, випивали сік і потім, смакуючи, повільно поглинали ніжну кремово-білу м’якоть устриць, заїдаючи її чорними хлібцями і запиваючи вином.

Потім подали суп-пюре із зеленої квасолі і сирне асорті. Втамувавши перший голод, Софія та Елізабет злегка розчервонілися і знову розговорилися. Цього разу — про королівську сім’ю.

— Молоду королеву, крім Людовика, оточують два його брати, і в мене склалося враження, що вони закохані в неї, — почала Віже-Лебрен. — Ці троє братів такі милі і такі різні! Король — огрядний, нерішучий, зате щирий, щедрий і працьовитий. Зовсім не любить свята, які обожнює королева. Середній брат, граф де Прованс (теж любитель поїсти), дуже дошкульний, жаднуватий і підступний. По-моєму, він мріє про королівський трон і навіть не приховує цього. Марія Антуанетта недолюблює його, зате щосили фліртує з молодшим братом короля, графом д'Артуа. Цей — балагур, підкорювач жіночих сердець і, мабуть, найгарніший із братів.

У цей момент принесли наступну страву — філе ягняти зі скоринкою з каштанового пюре.

— Так, граф д'Артуа — ще той пустунчик, — мрійливо всміхнулася молода художниця, відправляючи до рота черговий шматочок ніжного м’яса.

— Ну а що королева? — запитав полковник де Вітте. — Кому вона віддає перевагу?