Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

— Напевно, це дуже неприємне видовище, — зауважила Софія.

— Чому ж? Це своєрідний спектакль. Урешті-решт ти зможеш побачити, що цінують чоловіки в жінках, і, якщо захочеш, оцінити себе.

— Я не збираюся продаватися в гарем, Мустафо. Думаю, на мене чекає інша доля, сповнена пригод і кохання. — Дівчина взяла маленькою ложечкою щось біле й ніжне і прикрила очі. Трохи подумавши, додала:

— І все-таки я згодна піти з вами, щоб подивитися на вирази ваших облич.

Мустафа тихенько провів своїх друзів на балкон. Софія роззирнулася. Це був досить великий караван-сарай, оточений із трьох боків балконами та галереями, з фонтаном у центрі. У тіні під навісом сиділо близько двадцяти жінок, а перед ними зібрався натовп чоловіків, охочих зробити покупку.

Мустафа зник і відразу ж з’явився із двома аркушами паперу. На першому був список жінок, яких виставляли на продаж. Софія взяла папір і почала читати:

— Черкеська дівчинка, близько 9 років — 1000 гурушей.

— Негритянка, 15 років — 500 гурушей.

— Грузинська дівчина, 14 років — 2000 гурушей.

— Українська незаймана, 16 років — 1500 гурушей.

— Абіссинська дівчинка, 10 років — 900 гурушей.

— Грецька дівчина, близько 13 років — 1800 гурушей.

— Турецька дівчинка, 8 років — 800 гурушей.

Софія попросила інший список, і Мустафа пояснив, що після торгів жінками продаватимуть коней. Цін, нижче 6000 гурушей, вона там не побачила.

— В основному цінуються молоді дівчата, дівчатка кавказького племені й українки, а негритянок купують тільки для роботи по дому.

Софія уважніше подивилася на жінок. Негритянки були переважно в лахмітті або в дуже дешевому одязі. Грузинські дівчата — в напівпрозорих туалетах, надягнутих прямо на голе тіло. На них були дорогі прикраси. Софія звернула особливу увагу на скромно одягнену українку, темне волосся якої чудово відтіняло ніжну білу шкіру.

Почалися торги. Євнух виводив по черзі дівчат на середину й оголошував початкову ціну. По мірі того, як покупці набавляли ціну, дівчат поступово оголювали, залишаючи їх повністю голими, і коли якась із них була гарною, на аукціоні лунав вигук захоплення, очі чоловіків спалахували, а ціна піднімалася ще вище.

Софія бачила, що дівчата важко переносили своє приниження, вони соромились нахабних чоловічих поглядів. Юна грекиня подивилася на своїх супутників: їй здалося, що і Дімітрій, і Мустафа захоплені тим, що відбувається, — і була недалека від істини.

О, гарем! Стільки приємного для кожного чоловіка в цьому слові! Стільки ж і незрозумілого, незвіданого. Подібно до слів — «моногамність» і «полігамність», «одношлюбність» або «багатошлюбність». Не одне століття письменники, поети, вчені сперечаються, що все ж таки властиве природі людини — кохання до одного або до багатьох? Що в нас закладено генетично? Що нам ближче: собаки з вакханалією безладної спарки у зграї чи їхні найближчі родичі вовки, де самець і самка до самої смерті вірні одне одному? У зграї курей головує один півень, а у левів після народження потомства левиця не підпускає до себе господаря; і часто той убиває своїх дітей, щоби домогтися самки, але не шукає іншу.

Та й із погляду фізіології все не зовсім зрозуміле: будь-яка жінка може задовольнити кількох чоловіків, але виношує одну дитину дев’ять місяців. Не всі чоловіки в змозі задовольнити навіть двох жінок одразу але за дев’ять місяців можуть зробити матерями багатьох. Чому оспівуючи невинність, чоловіки обожнюють легкодоступних жінок, хоча і називають їх блудницями, і захоплюються Казановою?

Чи є відповіді на ці питання?

Проте гареми існували. І не треба вважати, що гарем — це місце для групового сексу, кубло, де багатий чоловік може задовольняти свою похіть.

За часів середньовіччя, та й раніше, часті й тривалі війни забирали у жінок батьків, чоловіків, коханих. Тому інститут полігамії був порятунком для жінок від злиднів, голоду, самотності, розпусти. І саме тому гарем стає мрією дівчат із бідних та багатодітних сімей.

Гарем був державою у державі із суворими службовими сходами. Мусульманину дозволялося мати лише чотирьох дружин. Але дружинам дозволялася необмежена кількість служниць, танцівниць, а служниці, у свою чергу, могли мати своїх рабинь. Останні також мали змогу утримувати рабинь. А повелитель міг володіти будь-якою жінкою з гарему, і різниця полягала лише в тому, що служниці і рабині не мали права на спадщину. Більш того, служниці, на відміну від рабинь, могли у разі немилості втратити ще й привілеї: окреме приміщення, грошове утримання, штат невільниць. Справедливості заради відзначимо, що і ті, й інші могли зробити запаморочливу кар’єру і стати однією з чотирьох дружин повелителя.