Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Нарешті двері відчинилися, зайшов Йозеф, з усмішкою оглянув залу, одразу відшукавши Софію і натовп офіцерів перед нею. Обличчя його було надто урочистим, він упевненим кроком підійшов до дівчини і голосно сказав:

— Панове! Прошу вибачити мене, але я повинен на деякий час викрасти у вас мадемуазель Софію. Коли вона повернеться, всі ваші запрошення залишаться в силі.

Він простягнув руку вперед, Софія, нічого не зрозумівши, обперлася на неї, і під погляди розчарованих офіцерів пара вийшла із зали…

Через дві години Йозеф повернувся. Вигляд у нього був трохи розгублений, мундир розхристаний.

— Пані та панове! — оголосив він. — Мадемуазель Софії Клавоне більше немає!

— Як?! — пролунав чийсь жіночий вигук.

Оркестр припинив грати, і всі погляди звернулися до Йозефа.

— Він п’яний, що він зробив із Софією? — долетів до нього шепіт.

— Так, — Йозеф зобразив трагізм на обличчі, — мадемуазель Клавоне більше немає! Дозвольте вам представити, — він плеснув у долоні, і до зали ввійшла Софія, — Софію де Вітте! А п’яний я від щастя! Оркестре, вальс!

Оркестр заграв вальс, публіка розступилася, заплескала в долоні. Під вигуки «ура!» та «віват!» щасливі Софія і Йозеф станцювали свій перший танець як подружжя.

Генерал фон Брюль глянув на графа Яна, але той тільки знизав плечима:

— От чорти, навіть від мене приховали.

Насправді це було таємницею не тільки для батька Йозефа, а й для самої Софії.

У день балу Йозеф відправився в сусідні з Кам’янцем Зіньківці до костелу і домовився із ксьондзом. Він навмисно виїхав за місто, бо розумів, що в Кам’янці чутки відразу ж поширяться зі швидкістю вітру, а він хотів обвінчатися таємно.

Коли Йозеф забрав Софію з балу, два екіпажі вже стояли напоготові.

— Софі, — Йозеф узяв грекиню за руку, — я знову пропоную тобі стати моєю дружиною, причому зробити це прямо зараз. Ти згодна?

— Так, так і так!

Через два місяці молодята почали збиратися у весільну подорож до Європи.

Перед від’їздом молодят до Парижа Ян де Вітте запросив їх до себе в кабінет.

— Хочу передати з вами кілька листів. Найважливіший — королю Станіславу Августу. Це тобі, Йозефе, тут службова інформація. Другий лист — генералу фон Брюлю. Кілька листів передасте у Варшаві, я тут усе докладно написав. Тепер — Париж.

Генерал уважно подивився на дітей.

— Я б і сам залюбки туди поїхав, — зітхнув він. — Перший лист — братам Монгольф'є. У ньому креслення і деякі думки про повітряні кулі. Другий, на ту ж тему, — професорові Шарлю. Я листуюся з ними і з цікавістю стежу, хто ж із них раніше вийде в небо.

— Ти все-таки не покинув цієї думки, батьку? — запитав Йозеф. А потім звернувся до Софії: — Років п’ять тому весь Кам’янець зібрався на небачене видовище — запуск повітряної кулі, сконструйованої батьком.

— І політ відбувся?

— І так, і ні, — усміхнувся генерал. — На жаль, у мене під рукою не було матеріалу для оболонки кулі, який витримував би високу температуру. Тому ми не ризикнули посадити в кошик пілота. І правильно зробили. На висоті приблизно 200 метрів оболонка загорілася, і куля впала. Але продовжимо. Наступний лист — П’єру Симону Лапласу, професору Військової школи в Парижі. Він викладає математику і водночас є екзаменатором королівського корпусу артилеристів. Я прошу його посприяти твоєму, Йозефе, навчанню у Військовій школі. Ось, здається, і все. Щасливої дороги.

Через два дні після прибуття до Варшави молоде подружжя де Вітте було запрошене до Королівського палацу на аудієнцію до короля Станіслава Августа. Графиня де Вітте помітно хвилювалася. Ще б пак! Їй дуже хотілося справити блискуче враження на короля і королівський двір. Йозеф був спокійнішим. Поступово впевненість чоловіка передалася і графині.

— Софіє, — пояснив Йозеф, — Станіслав Август не успадкував престол по крові, а став королем завдяки збігу обставин. Може бути, тому він не прагне підкреслити велич і пишність королівського двору. Колишній посол в Росії і коханець Катерини II, Станіслав Август був обраний королем не без участі імператриці під дулами російської зброї.

— Значить, він іграшка в руках Катерини?

— Вона на це і розраховувала, але її надії не виправдалися. Станіслав Август, мені здається, хоче бути незалежним і мріє побудувати державу за зразком освіченої Франції, хоча зробити це важко.