Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Звичайно, ні Консолата, ані Софія не могли всидіти вдома і, наспіх зібравшись, обидві вибігли на вулицю. Сонне місто на очах прокидалося, наповнюючись тривожною енергією військових. І лише людина грамотна у військовій справі могла побачити в цьому нетропічному, на перший погляд, русі струнку музику відпрацьованих до дрібниць дій кожного виконавця. Через кілька хвилин усі бойові позиції і вогневі точки були не тільки повністю укомплектовані, а й готові до бойових дій.

Зірки в небі розтанули. Коли Софія з Консолатою із кріпосної стіни поглянули в підзорну трубу, їх охопив жах: на рубежах міста стояли регулярні частини…

За два дні до оголошення тривоги в будинку коменданта, нібито проїздом до Тульчина, зупинився генерал коронної артилерії граф Алоізій Фредерік фон Брюль. Від недавнього часу влада сорокарічного генерала поширювалася і на комендантів фортець.

Це був невисокого зросту здоровань, фанатично відданий військовій справі, різкий у своїх оцінках і висловлюваннях. Водночас у розмові він рідко підвищував голос, говорив тихо, але впевнено, зважуючи кожне слово. І хоча в армії ходили легенди про його суворість — суворість ця стосувалася тільки військової виучки. Все це дозволило йому досягти свого становища в королівстві. Ось і в Кам’янці його цікавив не тільки вишкіл артилеристів, а й те, в яких умовах живуть офіцери і солдати фортеці, як проводять свій вільний час.

Генерал фон Брюль двічі доводився родичем Станіславу Потоцькому. По-перше, він був одружений на рідній сестрі графа Маріанні, а по-друге, для дружини Потоцького Жозефіни Алоізій Фредерік був дядьком — рідним братом її матері.

Незважаючи на те, що граф був поважною державною особою і пов’язаним узами шлюбу, прості людські слабкості не оминули його. Таємницею генерала був позашлюбний син Людвіг Метцель, який надалі стане одним із наших героїв, та ще яким… Але це станеться ще нескоро, а зараз два генерали замкнулися в кабінеті Яна де Вітте і щось голосно обговорювали.

Йозеф із Софією й Консолатою розташувалися в диванній біля каміна.

— Граф Алоізій дещо недолюблює батька, — тихо вимовив Йозеф. — Частково це відбувається тому, що у них є розбіжності в підході до артилерійської справи, частково, що вони багато в чому схожі, але головне, як мені здається, — те, що батько є улюбленцем короля і може, минаючи генерала фон Брюля, безпосередньо звертатися до Станіслава Августа. Це дратує генерала, який хоче мати всю повноту влади. Проте, порядок у всіх справах батька викликає заслужену повагу графа Алоізія.

Незабаром подали вечерю, за якою зав’язалася мила бесіда. Консолату цікавили останні новини варшавського вищого товариства, і генерал фон Брюль, будучи непоганим оповідачем, враховуючи жіночу цікавість, підніс їх у найкращому вигляді, не забуваючи про плітки й інтимні деталі з пишних салонів столиці. Більш того, він захопив із собою свіжі газети і жіночі журнали, тому його розповідь перемежовувалася цитуванням найпікантніших подробиць. При цьому граф із цікавістю поглядав на Софію і врешті-решт запропонував тост за «диво-квітку, яка оселилася в іншій квітці, кам’яній». Так генерал, який ще й чудово малював, назвав Кам’янець, побажав Йозефу швидше оформити свої стосунки з молодою грекинею і привезти її до Варшави.

Генерали фон Брюль і Ян де Вітте облаштувалися у фортеці. Майже щоп’ять хвилин підлітав черговий кур’єр із доповіддю про становище за межами Кам’янця.

— Пане генерале! З боку Горнверка на пристойній відстані стоять війська з турецьким штандартом!

— Пане генерале! Російські прапори на чолі великої групи військ у південно-східному напрямку!

Генерал де Вітте хитав головою й уважно розглядав карту.

— Генерале, — звернувся до нього з удаваною тривогою Алоізій Брюль, — схоже, ми потрапили в серйозну халепу. Це війна!

— Боюся розчарувати вас, графе, але це — навчання, — спокійно відповів де Вітте.

— Ви що, не вірите своїм очам?!

— Я вірю своїм вухам, пане генерале, — усміхнувся комендант фортеці. — Ще вчора переді мною лежали донесення моїх людей із довколишніх сіл. Це війська Речі Посполитої. Кількість, рід військ і навіть імена деяких командирів — уся ця інформація надійшла до мене.

— Графе! Ви знову і знову дивуєте мене своїм високим професіоналізмом. Недарма наш король у захваті від вас. Вихід особового складу фортеці по тривозі був просто бездоганний, я навіть помітив, що цивільне населення бере участь у наших іграх.