Через два дні Потоцькі стояли на палубі яхти і спостерігали, як спливає вдалину Одеса Дюка Рішельє. Море було спокійне, і лише ледь помітний вітерець надував вітрила яхти.
— Ти знаєш, mon bon ami, — задумливо промовила Софія, — багато років тому я так само прощалася з Константинополем, але тоді я була ще зовсім юною і не знала, що мене чекає попереду. А тепер я з коханою людиною, і мені однаково, куди пливти — аби разом з тобою.
Вечоріло… Софія накинула на плечі соболине манто. І хоча в повітрі панувало відносне затишшя, морська прохолода освіжала своїм диханням.
Графині зовсім не хотілося йти до каюти, вона наче боялася втратити ниточку, яка зв’язувала в цій подорожі Одесу з Кримом. Капітан наказав поставити на палубі два крісла і винести пледи. Софія та Станіслав затишно влаштувалися в кріслах, подумки проводжаючи світло дня, що повільно переходив у сутінки. Ось на небі з’явилася перша зірочка, ще зовсім бліда і невпевнена в тому, що її підтримають на небосхилі інші зірки. Місяць, витіснивши сонце, раптом зрозумів, що не може дати і малої частини денного світла, і закликав на допомогу зірки. І міріади виблискуючих зірок, що заповнили чорне небо, створили неповторну красу, яку можна спостерігати тільки вночі. Ніч на морі зовсім не схожа на ніч на суші. Світ здається ще нескінченнішим: місячна доріжка, зірки в небі й у воді, тихий шепіт хвиль перетворюють вас на піщинку в цьому неосяжному просторі. Погляд шукає хоча б якусь зачіпку для внутрішнього заспокоєння і не знаходить… Усюди тільки море.
Граф Станіслав узяв руку Софії і ніжно стиснув її. Зачарована дивовижним вечором, Софія заспівала своїм ніжним голосом грецьку пісню.
— Як гарно, — тихо вимовив Станіслав. — Серед тихого, заколисуючого плескоту хвиль твій голос проникає в саму душу.
— Спасибі, Стасе, ти як завжди перебільшуєш. Але мені дуже приємно.
— Я хочу відволікти тебе від романтики цього вечора і перейти до дещо практичніших питань. Колись в одному зі своїх листів ти пропонувала влаштувати в Криму невеликий райський куточок. Я не прошу тебе описувати всі тамтешні красоти (хочу побачити сам), але у мене питання: чи є в тебе якісь папери на право володіння?
— Питання дуже цікаве, Стасе. Князь Потьомкін свого часу виписав мені дарчі на право володіння Місхором і Марсандою. Але боюся, зараз ці папери не мають юридичної сили, бо ім'я ясновельможного забуте.
— Швидше за все, так воно і є. І все ж ми поборемося за ці землі або, врешті-решт, викупимо їх.
— А місця там справді дивовижні…
— Годі, люба, я мрію сам усе побачити.
Через два дні яхта підпливла до бухти, оточеної горами.
— Балаклава! — оголосив капітан.
Сама природа зробила цю бухту неповторною. Непомітна з боку моря, вона завдяки своїй тихій вдачі стала зручним притулком для багатьох мореплавців.
Софія підійшла до чоловіка і притулилася до його плеча.
— Коли я писала тобі листа з «Аркадії», не думала, що ти зробиш більше, ніж я мріяла. Наша «Софіївка» — рукотворно створена чарівна країна, в якій Одіссей здійснював свої мандри. І краще вже не придумаєш.
— Спасибі, кохано.
— Тепер я розумію, що Крим неповторно прекрасний і без втручання людини, а навколишня природа нагадує епізоди з пригод Одіссея. Наприклад, Балаклава дуже підходить до опису гавані з Десятої пісні «Одіссеї»:
Отже, у гавань ввійшли ми славетну, що вкриті тернами
Кручі стрімчасті півколом обабіч її оточили;
Скелі, навислі одна проти одної, там височіють
В гирлі самому, що входом вузеньким веде до затоки.
Там і тримали усі ми свої кораблі крутобокі.
В гавань простору завівши, один біля одного близько
Їх прив’язали. Хвиля ніколи не б’є ні велика
Там, ні мала, — гладінь осяйна там виблискує завжди.
(Пер. із давньогрецької Б. Тена)
— Ти що, знаєш напам’ять усю «Одіссею»?
— На жаль, ні. Багато років тому я мала щастя бути тут, і місцеві греки, впевнені, що Гомер описав саме Балаклаву, настільки переконали мене в цьому, що я вивчила напам’ять кілька уривків. Думаю, і зараз грецький батальйон охороняє цю прекрасну гавань, і нам доведеться затриматися тут на кілька днів. Приготуйся почути про легендарний храм Діани, де вершила свій кривавий обряд жриця таврського храму Іфігенія, про генуезьку фортецю і ще багато переказів цієї прекрасної землі.
Яхта увійшла до бухти звивистим коридором, кручі нібито закрили за ними море, і перед нашими мандрівниками постав амфітеатр з мостом, розташованим на терасах, а море перетворилося на невелике озеро, окільцьоване горами. Після дводенної морської подорожі було дуже приємно відчути під ногами землю.
Читать дальше