Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Через два дні Потоцькі стояли на палубі яхти і спостерігали, як спливає вдалину Одеса Дюка Рішельє. Море було спокійне, і лише ледь помітний вітерець надував вітрила яхти.

— Ти знаєш, mon bon ami, — задумливо промовила Софія, — багато років тому я так само прощалася з Константинополем, але тоді я була ще зовсім юною і не знала, що мене чекає попереду. А тепер я з коханою людиною, і мені однаково, куди пливти — аби разом з тобою.

Вечоріло… Софія накинула на плечі соболине манто. І хоча в повітрі панувало відносне затишшя, морська прохолода освіжала своїм диханням.

Графині зовсім не хотілося йти до каюти, вона наче боялася втратити ниточку, яка зв’язувала в цій подорожі Одесу з Кримом. Капітан наказав поставити на палубі два крісла і винести пледи. Софія та Станіслав затишно влаштувалися в кріслах, подумки проводжаючи світло дня, що повільно переходив у сутінки. Ось на небі з’явилася перша зірочка, ще зовсім бліда і невпевнена в тому, що її підтримають на небосхилі інші зірки. Місяць, витіснивши сонце, раптом зрозумів, що не може дати і малої частини денного світла, і закликав на допомогу зірки. І міріади виблискуючих зірок, що заповнили чорне небо, створили неповторну красу, яку можна спостерігати тільки вночі. Ніч на морі зовсім не схожа на ніч на суші. Світ здається ще нескінченнішим: місячна доріжка, зірки в небі й у воді, тихий шепіт хвиль перетворюють вас на піщинку в цьому неосяжному просторі. Погляд шукає хоча б якусь зачіпку для внутрішнього заспокоєння і не знаходить… Усюди тільки море.

Граф Станіслав узяв руку Софії і ніжно стиснув її. Зачарована дивовижним вечором, Софія заспівала своїм ніжним голосом грецьку пісню.

— Як гарно, — тихо вимовив Станіслав. — Серед тихого, заколисуючого плескоту хвиль твій голос проникає в саму душу.

— Спасибі, Стасе, ти як завжди перебільшуєш. Але мені дуже приємно.

— Я хочу відволікти тебе від романтики цього вечора і перейти до дещо практичніших питань. Колись в одному зі своїх листів ти пропонувала влаштувати в Криму невеликий райський куточок. Я не прошу тебе описувати всі тамтешні красоти (хочу побачити сам), але у мене питання: чи є в тебе якісь папери на право володіння?

— Питання дуже цікаве, Стасе. Князь Потьомкін свого часу виписав мені дарчі на право володіння Місхором і Марсандою. Але боюся, зараз ці папери не мають юридичної сили, бо ім'я ясновельможного забуте.

— Швидше за все, так воно і є. І все ж ми поборемося за ці землі або, врешті-решт, викупимо їх.

— А місця там справді дивовижні…

— Годі, люба, я мрію сам усе побачити.

Через два дні яхта підпливла до бухти, оточеної горами.

— Балаклава! — оголосив капітан.

Сама природа зробила цю бухту неповторною. Непомітна з боку моря, вона завдяки своїй тихій вдачі стала зручним притулком для багатьох мореплавців.

Софія підійшла до чоловіка і притулилася до його плеча.

— Коли я писала тобі листа з «Аркадії», не думала, що ти зробиш більше, ніж я мріяла. Наша «Софіївка» — рукотворно створена чарівна країна, в якій Одіссей здійснював свої мандри. І краще вже не придумаєш.

— Спасибі, кохано.

— Тепер я розумію, що Крим неповторно прекрасний і без втручання людини, а навколишня природа нагадує епізоди з пригод Одіссея. Наприклад, Балаклава дуже підходить до опису гавані з Десятої пісні «Одіссеї»:

(Пер. із давньогрецької Б. Тена)

— Ти що, знаєш напам’ять усю «Одіссею»?

— На жаль, ні. Багато років тому я мала щастя бути тут, і місцеві греки, впевнені, що Гомер описав саме Балаклаву, настільки переконали мене в цьому, що я вивчила напам’ять кілька уривків. Думаю, і зараз грецький батальйон охороняє цю прекрасну гавань, і нам доведеться затриматися тут на кілька днів. Приготуйся почути про легендарний храм Діани, де вершила свій кривавий обряд жриця таврського храму Іфігенія, про генуезьку фортецю і ще багато переказів цієї прекрасної землі.

Яхта увійшла до бухти звивистим коридором, кручі нібито закрили за ними море, і перед нашими мандрівниками постав амфітеатр з мостом, розташованим на терасах, а море перетворилося на невелике озеро, окільцьоване горами. Після дводенної морської подорожі було дуже приємно відчути під ногами землю.