Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

— Що ж такого накоїла Оксана? — турбуючись, запитав Станіслав. Він знав, що Оксана — подруга дитинства Гертруди.

— Ми точно не знаємо, але, здається, це пов’язано з тобою.

Ще в більшій тривозі молодий граф вбіг у вітальню. Матері там не було. Тоді він попрямував на другий поверх і постукав у її кімнату. Анна Ельжбета сиділа на дивані і займалася вишивкою. Поруч були два карлика, а одна із фрейлін читала вголос якусь книгу.

Ви вже знаєте, дорогий читачу, що графиня Потоцька, мати Станіслава, утримувала при собі кілька десятків фрейлін, точніше, дочок бідних дворян, поміщиків. Це була не тільки данина моді, а й життєва необхідність. Більше того, для виховання дівчат наймалися гувернантки і директриси, які вчили їх, окрім усіляких наук, світській поведінці, танцям і всьому, що належало знати дівчатам дворянського походження. Після досягнення певного віку їх видавали заміж із гарним приданим. У Потоцького-старшого було близько сотні пажів. Їх навчали залежно нахилів і талантів. А потім для юнаків купували військову ступінь, вигідно одружували, давали посади в повітах і воєводствах.

Таким чином великі магнати вирішували одразу кілька проблем. По-перше, їхній двір практично нічим не відрізнявся від королівського (на прийомах їх оточували молоді освічені люди). По-друге, така благодійність дозволяла і їм самим перебувати в центрі всього нового, цікавого і не давала закостеніти. По-третє, останні були впевнені, що їх вихованці в майбутньому й самі зможуть гідно виховати своїх дітей і таких же фрейлін і пажів. Це робило націю вільнішою, морально багатшою, що також лестило магнатам, тому що в більшості своїй вони були державними мужами. І нарешті останнє і, напевно, найголовніше: займаючи згодом посади та чини, вихованці продовжували підтримувати своїх благодійників у сеймі, в судах і управах, а як орендарі земель утримували господарство на потрібному рівні. Та й залишившись при дворі, вони займали посади управителів, начальників охорони, військ та інші провідні посади.

Станіслав поцілував матір у підставлену щоку. Анна Ельжбета була втілення спокою.

— Що тут сталося, мамо? За що ти побила Оксану? — юнак усіма силами спробував приховати хвилювання.

— Нічого страшного, синку. Вона не виконала мого наказу, та й до того ж спробувала приховати від мене деякі обставини. А це вже обман. Я ніколи не потерплю брехні від моїх фрейлін. Більше я тобі нічого не скажу, мій дорогий. І взагалі, з яких це пір тебе стала хвилювати доля моїх фрейлін?

— Сестри сказали, що при цьому згадувалося моє ім’я, тому я повинен знати, що сталося.

— Дівчатка щось переплутали. Ти тут абсолютно ні до чого.

І все ж слова матері анітрохи не заспокоїли Станіслава. Поміркувавши, граф вирушив до лікарні, що діяла при Бернардинському монастирі.

— Дивно, — думав він, — батько і мати самі побудували госпіталь у благодійних цілях, а тепер нещасна дівчина опинилася в ньому через жорстокість матері. Як усе-таки добро і зло вживаються в одній людині?

Оксана лежала в окремій палаті. На правому боці обличчя полум’янів слід від удару батогом. Праве око повністю запливло, і лікар якраз збирався зробити перев’язку. Побачивши молодого Потоцького, він попросив його почекати в коридорі.

— Від такого удару, пане графе, дівчина могла залишитися без ока. На щастя, око на місці, але бачити їм ваша фрейліна повною мірою навряд чи зможе.

— Я можу поговорити з нею наодинці?

— Так, звичайно. Тільки не надто довго.

Станіслав зайшов у палату.

Оксана закрила обличчя руками і заплакала.

— Ну, ну-ну, Оксано. Лікар каже, що найстрашніше вже позаду. Що ж усе-таки у вас сталося?

— Графе, я і так уже сильно постраждала через вас. Якщо зараз розповім вам усе, не жити мені на цьому світі. Так ваша матінка і сказали.

— Ось як! Але ти сказала «через мене». Значить, це пов’язано з Гертрудою? Ти ж не хочеш заподіяти їй зла?

— Hi-ні-ні! Не випитуйте у мене, графе. Більше я вам нічого сказати не можу, — дівчина знову розплакалася.

— Заспокойся, Оксано. Зробімо так: я тобі даю чесне слово, що наша розмова не вийде з цих стін, і графиня нічого не дізнається. Але я повинен знати все, щоб запобігти новому лиху!

— Я не знаю, графе… Ви мене знищите.

— Оксано, можливо, у твоїх руках моя доля і доля твоєї подруги Гертруди!

— Ну, гаразд. Якщо я вже постраждала через вас, то, напевно, буде безглуздим нічого вам не розповісти… Опівдні приїхав посланець із Сушно і привіз для вас листа від Гертруди. Як не намагалася я таємно прийняти його і пронести у вашу кімнату, карлик Северин побачив і розповів усе вашій матінці. Він узагалі часто доповідає графині про нас, фрейлін. Ми його за це ненавидимо. Так от, не встигла я дійти до вашої кімнати, як мене зустріла графиня і силою примусила віддати їй листа.