Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

— Панове, запрошуємо вас усіх до святкового столу! — оголосив слуга.

За столом праворуч від Станіслава посадили Жозефіну, ліворуч — кузена Ігнація. Проте іменинник щось шепнув Ігнацію, і той пересів далі, а на його місце Потоцький попросив сісти Гертруду. Анна Ельжбета подивилася на дівчину досить пильно і злегка похитала головою.

За вечерею Станіслав був дуже галантний, але увагу приділяв в основному Гертруді. Дівчина, цілком захоплена молодим графом, не помічала, які погляди-блискавки кидала на неї Жозефіна.

Після вечері гості знову вийшли в парк, який разом із Бугом був освітлений смолоскипами і різнокольоровими ліхтарями. На хорах у залі палацу заграла музика, припрошуючи гостей на бал. Станіслав, запросивши чарівну Гертруду, понісся по паркету вглиб зали. Його двоюрідний брат Ігнацій помітив, як змінилося обличчя Жозефіни, як стиснулися її кулачки, який погляд спідлоба вона кинула вслід Станіславу і Гертруді. Ігнацій запросив графиню Мнішек, почав розповідати якусь веселу історію. Та залилася гучним сміхом, скоріше, не від того, що їй сподобалися жарти Ігнація, а щоб привернути до себе увагу оточуючих, і насамперед іменинника. Але Станіслав і Гертруда були занадто захоплені одне одним, щоб помічати такий прояв гніву Жозефіни.

— Який сьогодні прекрасний день, — прошепотів граф Гертруді. — І я дуже щасливий, що в цей день ми разом.

Дівчина мило усміхнулася.

— Сьогодні ви належите всім гостям.

— Так, це правильно, але насправді мені хотілося б усамітнитися тільки з вами.

— Якщо ви справді цього хочете, то у нас неодмінно з’явиться ще не одна можливість, — відповіла Гертруда і заговорила зовсім про інше: — Мені здалося, що графиня Мнішек не дуже задоволена, що господар приділяє мені стільки уваги.

— Можливо, але мене це мало хвилює. Хоча наші батьки сповнені бажання в майбутньому одружити нас із Жозефіною.

— Але ж батьків треба слухати, графе. Багато що у вашій долі залежить від них.

— Я й не збираюся йти проти їх волі, — зауважив Станіслав. — Але ж їхня воля, і рішення можуть змінитися, чи не так? Я вірю в їхню любов до мене і в силу свого переконання.

Танці перемежовувалися грою в фанти і піжмурки. Молодь веселилася від душі.

У розпал свята, коли Станіслав був зайнятий гостями, Жозефіна підійшла до Гертруди, взяла її під руку і запропонувала пройти на терасу.

— Мила моя, — почала Мнішек, дивлячись ув очі Коморовській. — Мені здається, ви даремно гаєте час, із вашої витівки нічого не вийде.

— Про що ви, графине? — здивовано запитала Гертруда.

— Не прикидайтесь дурненькою. Ви прекрасно зрозуміли, що йдеться про Станіслава. Любонько, наші батьки вже давним-давно вирішили нас одружити. Я думаю, з нас вийде чудова пара. А що можете дати Станіславу ви? Ви — убога дворянка, хоча і досить гарна собою. Зрозумійте, одружившись зі мною, граф отримає прекрасну можливість стати королем Речі Посполитої. Чоловіки дуже гонористі і такими речами не розкидаються. Якщо ви справді кохаєте Потоцького, то повинні бажати йому щастя і непомітно піти з його серця. Нехай ця перша закоханість залишиться для нього тільки світлим спогадом.

Обличчя Жозефіни зробилося сумним.

— Очевидно, вам невідоме таке почуття як кохання, — промовила Гертруда червоніючи. — Страшно уявити, що чекає з вами графа…

Графиня Мнішек презирливо усміхнулася.

— Помиляєтесь. У Варшаві я запаморочила голову не одному молодому чоловікові. Я прекрасно знаю, чого хочуть чоловіки від нас. Крім того, мила моя, граф і графиня ніколи, запам’ятайте, ніколи не дадуть згоди на ваш шлюб. А графиня дуже норовлива і жорстока.

— Я не вірю вам, — спокійно відповіла Гертруда. — Графиня і граф — добрі люди, займаються благодійністю, побудували тут лікарню і костел. А гроші… Я вважаю за краще не заглядати в чужий гаманець, але не думаю, що це питання для батьків важливіше, ніж щастя сина.

— Ха-ха-ха! Ви мені здавалися розумнішою і проникливішою, — нервово відповіла Жозефіна. Вона вже не усміхалась. Холодним тоном додала: — Ви дуже помиляєтеся щодо доброти графині! Перше враження таке оманливе, любонько.

— Я не бажаю продовжувати цю розмову, — Гертруда злегка вклонилася і відійшла від Жозефіни.

«Проте вона змогла зіпсувати мені настрій, — подумала вона. — Що ж робити? Тихенько поїхати означає визнати свою поразку, залишитися — але від колишньої веселості не лишилося і сліду».

Із цими думками вона вийшла в парк. Назустріч їй мчала щаслива Кордуля.