Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

— Так, я закоханий, — відповів Метцель, — закоханий у своє майбутнє дітище. У мене в голові вже народжується образ парку, і мені не терпиться перевести все в креслення та ескізи. Але ви повинні допомогти мені ще в деяких питаннях.

— Звичайно, пане інженере. Тільки ми маємо слабке уявлення про гідравлічні системи, — Софія кокетливо поправила зачіску.

— О, із цим я сподіваюся впоратися сам. І все ж повернімося до наших водних справ. Для завершеності композицій, їх романтичної спрямованості потрібна прив’язка до міфологічного сюжету. Де у давній Елладі був достаток річок чи морів?

— Хіба що тільки в царстві Аїда, — подумавши, відповіла Софія.

— Так, місце не з веселих, — Метцель злегка скривився. — І все ж нагадайте мені про це царство, може, що-небудь і стане в нагоді.

— Дорогий Людвігу, — граф Станіслав підвівся з крісла, — у моїй бібліотеці ти знайдеш найвичерпніші відповіді на всі свої запитання.

— Я й не сумнівався у цьому, графе. Але мені потрібне ваше уявлення, адже все створюватиметься саме для вас.

— Можете розраховувати і на мою допомогу, — Софія поглянула на Станіслава. — Я чудово пам’ятаю розповіді матері про царство Аїда. Це холодне, темне царство. Туди не доходять ні сонячні промені, ні взагалі будь-яке світло. Радість і смуток також не приходять у гості до мешканців цього царства. Похмурий Аїд, брат Зевса, править бал разом зі своєю дружиною Персефоною. І знаходиться царство Аїда далеко-далеко на заході, за річкою Океан — межею між життям і смертю. Згідно з міфами, саме в Океані беруть початок усі морські течії на Землі, а сонце, місяць і зірки з нього сходять, у нього й опускаються. За Океаном продовжують своє існування і душі померлих. Перевізник мертвих Харон доставляє їхні душі до царства Аїда по підземній річці Ахеронт. Небіжчикові кладуть під язик монету — це плата Харону. Річка Ахеронт впадає в Ахерусійське озеро. Тут і починається царство Аїда. Триголовий пес Цербер пропускає до Аїда всіх, але нікого звідти не випускає. А тепер, милий Людвігу, трохи про річки Аїда. Їх п’ять. Головна — священна і для людей, і для богів ріка Стікс, дев’ять разів оперізує підземне царство. Саме над Стіксом боги виголошують свої клятви. І якщо клятва порушена, бог, винний у цьому, рік лежить бездиханний, дев’ять років живе далеко від Олімпу і лише на десятий повертається.

Метцель, слухаючи Софію, час від часу робив якісь позначки на аркушах паперу.

— Суд над душами померлих вершать Мінос, Еак і Рамадант. А далі — чотири шляхи. Якщо ти не вчинив тяжких гріхів, то випивши води з річки забуття Лети, починаєш блукати нескінченним лугом, порослим дикими тюльпанами — асфоделями. Ті, хто образили богів, убивці і клятвопорушники відправляються терпіти муки на береги річки плачу Кокіт і Флегетон — вогняного потоку. Ці муки вічні, але раз на рік деяким душам дозволяють проплисти до Ахерусійського озера, щоби спробувати вимолити прощення у тих, проти кого вони скоїли злочин. Якщо це вдається, то випивши води з Лети, душа потрапляє на луг з асфоделями, якщо ні — муки тривають.

І лише душі праведників і героїв потрапляють на острови Блаженних, або Єлисейські поля, де перебувають у вічній радості, проводячи час у прогулянках, бесідах і відпочинку.

Але є ще одне страшне місце. Тартар. Тартар — це безодня, це нижнє небо. Якщо кинути з неба мідне ковадло, воно долетить до землі за дев’ять днів. Стільки ж потрібно часу йому, щоб долетіти з землі до Тартару. Туди потрапляють найзапекліші злочинці, титани, переможені Зевсом, і всякі чудовиська.

— Бр-р-р-р, — здригнувся Метцель, — картина виходить безрадісна. Думаю, міф про Аїда не підходить для парку. Потрібно пошукати що-небудь веселіше.

Наступного дня Метцель не вийшов до сніданку. Не з’явився він і до обіду. Софія поцікавилася у Станіслава, що сталося.

— Зараз дізнаємося, — відповів граф і покликав слугу.

— Пан військовий інженер наказав подати і сніданок, і обід до бібліотеки, — вклонився слуга.

Після обіду Станіслав та Софія тихенько зазирнули до бібліотеки. Метцель сидів, завалений книгами, схемами, і щось малював на папері.

— Не заважатимемо йому, — прошепотів Станіслав.

А через чотири дні Людвіг і зовсім зник із палацу.

— Вирушив до Умані. Сказав, що на кілька днів, — доповів Потоцькому управляючий.

Розповідаючи про майбутній парк, ми зовсім залишили поза увагою момент прибуття графині Софії до Тульчинського палацу. І хоча поруч з нею постійно перебував Станіслав, Софія дуже хвилювалася. Причиною хвилювання була і двоякість її положення, і бажання, з одного боку, справити відразу позитивне враження на оточуючих, з другого — дати відчути, що вона тут повноцінна господиня. А палац був справді чудовий! У такому будь-яка жінка стає королевою. Софія обійшла майже всі приміщення, познайомилася з мешканцями палацу, і хоча відразу не запам’ятала всі імена і навіть обличчя, для кожного знайшла приємні слова і навіть компліменти.