Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Після милування всією цією красою і нескінченних захоплень розпочався бал. Військові мундири на тлі цивільних фраків і вишуканих жіночих нарядів завжди були окрасою балу. Але в цей вечір військових було навіть більше звичайного, і блиск їхніх мундирів надав святкуванню особливої урочистості.

Князь Григорій Олександрович запросив на перший тур вальсу графиню Софію. Вони пройшли в центр зали і плавно попливли по паркету.

Після другого туру Катерина покликала до себе Потьомкіна, той зробив знак, і музика завмерла. Імператриця побажала пограти в карти й обирала собі партнерів. Перший вибір припав на невістку цариці, велику княгиню Марію Федорівну. Хто ж буде другим партнером? Злегка усміхнувшись, Катерина зупинилася на графині Софії де Вітте. Зал притих. Третім логічно було б запросити князя Потьомкіна. Імператриця довго блукала поглядом по залу і несподівано знайшла того, кого хотіла.

— Генерал Йозеф де Вітте, — оголосила вона, і по залу прокотилася хвиля подиву.

Це була маленька жіноча помста князю і Софії.

Гравці пішли до Гобеленової зали, а бал тривав.

— Генерале, — весело звернулася імператриця до графа де Вітте, — минуло чотири роки, як я подорожувала Україною. Ви, наскільки я знаю, зараз служите в Херсоні.

— Так, ваша величносте, саме так.

— Що ж змінилося там з часу мого відвідування?

— Мені важко сказати, ваша величносте. Змін, мабуть, небагато.

— Годі графе. Мені доповіли, що запрацював ливарний цех, а в нових казармах є все для пристойного життя наших солдат.

— Радий служити вашій величності! — відчеканив де Вітте.

— Я завжди ціную старанність у службі, тому присвоюю вам чергове звання — генерал-лейтенанта.

— Дякую вам, ваша величносте.

— Бажаю вам, щоб ніхто, крім вас, звичайно, не проміняв генеральські еполети на фельдмаршальський жезл, — Катерина поглянула на Софію, помітно натякаючи на Потьомкіна.

— Ваша величносте, в любовних утіхах не завжди маршальський жезл — головне достоїнство чоловіка, частенько його міняють на інший жезл, яким володіють молодші чоловіки, — відпарирувала Софія.

Бесіда приймала напружений характер.

— О так! Ви абсолютно праві, дорога. Красу потрібно продавати дорожче! — не надто доброзичливо відповіла цариця.

— Незатребувана краса швидко згасає і…

— Ні слова більше, голубонько, інакше… Я сьогодні не маю наміру вправлятися у словесних баталіях, — єхидно промовила Катерина і повернулася до генерала вже з іншим виразом обличчя — ласкавим і усміхненим.

— Графе, як вам Петербург? Адже ви тут уперше?

— Петербург — справжня столиця, ваша величносте. Місто гарне і суворе. Тут як ніде відчуваєш, що людина може домогтися якщо не всього, то принаймні багато чого.

— А ось вашій дружині в Петербурзі не вистачає сонячного світла. Бач, як князь у палаці розстарався, скільки лампіонів запалив.

Близько дванадцятої оголосили вечерю. І знову настав час дивуватися вигадці князя. Там, де ще недавно був театр, стояли накриті столи, над якими звисали різнокольорові кулі-світильники. Брак місця для всіх запрошених князь вирішив дуже просто: дами сиділи, а кавалери їм прислуговували. Винятку князь не зробив навіть для себе (він доглядав за імператрицею). Катерина, щоправда, не дозволила йому це зробити і посадила поруч із собою.

Виняток усе ж був — це двадцять чотири пари танцівників і наша героїня серед них. Вечеря закінчилася далеко за північ. Відразу після того Катерина II зволила відбути. Потьомкін став на одне коліно і припав до її руки, але царицю чекав фаворит, і прощання вийшло поспішним. А бал тривав до ранку. Після танців «співали з усіма інструментами одну улюблену князем і нині всім містом малоросійську пісню. Справді наспів її досить приємний».

«На бережку у ставка, на дощечці у млинка…» — незвично лунало на берегах Неви.

Зубов зустрічав Катерину, ледве стримуючи лють.

— Ти ж обіцяла бути недовго у цього одноокого. Вважаю, він принизив тебе більше, ніж мене, бо ти вибрала мене, а він цей вибір проігнорував. Значить, йому наплювати на тебе.

Фаворит відверто хотів роздратувати і без того збуджену імператрицю.

— Самовпевнена кокетка! Ти б бачив цей нахабний вираз обличчя. Так розмовляти зі своєю імператрицею, — Катерина похитала головою. — Треба бути або дурепою, або знати, що тебе захистять.

— Ти про кого, матінко? — Зубов поглянув на царицю.

— Про цю вискочку де Вітте.

— Сама б вона ні за що не наважилася так себе поводити, це Потьомкін її напоумив, — далі гнув свою лінію Зубов.