Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Граф Станіслав спробував підійти з іншого боку, пояснюючи, що українці досить натерпілися від польського ґніту, і в країні спокійно тільки завдяки розумній політиці, зокрема самого Потоцького. Досить вторгнення п’яти тисяч російського війська, щоб підняти проти поляків 100 тисяч селян.

Але і цей аргумент не подіяв.

Популярність Потоцького стрімко падала, у Варшаві ширилися плітки, віршики і памфлети, які очорнювали графа і стверджували, що за допомогою Катерини II той збирається посісти королівський престол.

Граф Станіслав важко переживав ці безпідставні нападки, почав замикатися в собі й ображатися через дрібниці.

Особливо дратував його король Станіслав Август. Наскільки він був освічений і шляхетний, настільки ж нерішучий і слабкий у прийнятті важливих рішень. Ось і зараз король нагадував корабель, який намагається лавірувати серед хвиль. Але шторм посилюється, і одного разу його накриє і поглине величезна хвиля. «Може, нам взагалі відмовитися від королівського правління і перейти на республіканське?» — такі думки все частіше відвідували Потоцького.

Після чергової порції пасквілів і звинувачень на сеймі граф Станіслав Потоцький піднявся на трибуну і з гідністю промовив:

— Хто знає моє серце і мої вчинки, не повірить, що я бігав по сусідніх дворах у пошуках того, хто захоче допустити мене до управління справами моєї Вітчизни.

Із цими словами граф Станіслав зробив легкий уклін і поїхав до себе, до Тульчина. Командування армією він тимчасово передав своєму заступникові та кузену Станіславу Костці Потоцькому, а сам вирішив відійти від політичного життя, і з усією сім’єю відправився в тривалу подорож по Європі. Королю написав прохання про відставку з посади командуючого українсько-подільською дивізією. Станіслав Август відставку не прийняв і порадив Потоцькому відпочити і заспокоїтися.

Відень, Швейцарія, Париж, Голландія, Італія і знову Відень — усе це за півтора роки. Діти Потоцьких були в захваті від подорожі. Такої постійної уваги від своїх батьків, як у цей час, вони не відчували ніколи. Всі дні були насичені до межі. З ранку до вечора їм доводилося позувати художникам, відвідувати музичні салони і театральні вистави. Старші діти намагалися виглядати світськими левами, а молодші смішно наслідували їх. Тільки при виїзді на природу виплескувалася дитяча енергія, і витівкам не було меж. Напевно, найголовнішим для дітей було те, що батьки постійно разом, веселі й безтурботні. Їм було невтямки, що тільки їх присутність утримує батька і матір разом. Насправді «ця гарна пара», як усі говорили, вже давно не була парою. І що довше вони жили разом, тим ясніше Станіслав розумів: це не ЙОГО жінка! Жозефіна, як і раніше, була вродливою, сяяла на балах, де незмінно користувалася успіхом у чоловіків, але це більше не хвилювало Станіслава. Вона в усіх компаніях, салонах звеличувала свого чоловіка, але це нічого не змінювало — він її не кохав! Жозефіна покладала великі надії на цю поїздку, намагаючись виконувати будь-які примхи чоловіка, але розуміла, що він віддаляється все більше й більше. Однак при дітях і в суспільстві Станіслав нічим не виявляв своєї байдужості до Жозефіни.

Було б неправильним сказати, що граф Станіслав тільки віддався світським утіхам і не стежив за подіями, що відбувалися у його країні. Він вів постійну переписку і з королем, і з князем Потьомкіним, і зі своїми однодумцями, і зі своїми супротивниками. Писав статті, складав проекти, коротше кажучи, був політично активним.

Образу і протест викликав у графа Станіслава польсько-прусський договір 1790 року, який вирішив питання добровільної передачі частини польських земель Пруссії, а Конституцію 3 травня 1791 року він назвав «могилою свободи».

— Це буде початком чергового розділу країни, — думав Потоцький. — Мало того, що вони перетворюють країну на конституційну монархію з правом успадкування трону, — ще й безпардонно, при живому королі хочуть після його смерті посадити на трон курфюрста Саксонії Фрідріха Августа III. Вони думають, що затвердження нового державного устрою само собою примножить сили країни. А вона як була слабка, так і залишилася — просторікуючи у Варшаві, не покращиш життя у провінціях.

Потоцький написав листа до сейму, розкритикувавши рішення призначити за життя короля його наступника, а потім опублікував антимонархічну байку «Боягузи» і ще кілька праць, що обґрунтовували необхідність ліквідації королівської влади взагалі.