Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Принц де Лінь, звичайно ж, помітив це й, усміхаючись про себе, відклав карти і повідомив присутнім:

— Я, мабуть, пройдуся трохи, але скоро повернуся, так що не нудьгуйте.

Франсіско і Жозефіна кивком голови погодилися.

— Життя швидкоплинне. Ми не повинні квапити його, а з усіх сил намагатися насолодитися кожним днем, кожною хвилиною, кожною миттю. І не просто насолодитися, а зробити його ще гарнішим, яскравішим, святковішим, — довірливо мовив де Міранда, звертаючись до Жозефіни.

— Життя не може складатися із суцільних свят, — заперечила графиня, — швидко набридає.

— Отож-бо! — вигукнув де Міранда. — Тому необхідно створювати собі штучні труднощі, щоби справжні не застали зненацька.

— Але як створювати собі труднощі в коханні?

— Усе дуже просто. Люди розумні не мають права залишатися дилетантами в коханні. Вони постійно повинні прагнути до досконалості. Це стосується як відносин між подружжям, так і між коханцями. Причому головне в інтимних стосунках — розумом відчути насолоду. Особисто я вже давно не так ціную кінцеву мету любовного акту, як дорогу до неї, — Франсіско в запалі взяв руку Жозефіни і ніжно стиснув кінчики пальців. — Ці ласощі незрівнянні ні з чим!

Графиня не вивільнила свою руку і легенько відповіла на його потиск.

— Я ладний створювати собі штучні перепони, розтягувати задоволення, навіть коли жінка готова стати безроздільно моєю. І мушу зауважити, що найзначнішою вважається перемога над доброчесною жінкою або жінкою, яка себе такою вважає.

Нарешті графиня вивільнила свою руку і здивовано запитала:

— Навіщо ви мені це розповідаєте? До якого типу жінок відносите ви мене у своїй класифікації?

— Графине! Ви дуже вродлива і розумна жінка. Я не можу вам брехати: ви мене дуже хвилюєте, і я хочу добитися більшого, ніж просто вашої прихильності до мене.

Така відвертість обеззброїла Потоцьку, вона шукала гідну відповідь і не могла підібрати потрібні слова. Несподівано для самої Жозефіни обличчя її раптом спалахнуло рум’янцем, і вона несміливо промовила:

— Графе, мені подобається ваша чесність, але я не готова оголосити вам зараз своє рішення. Не квапитимемо події.

Залишимо ненадовго засніжений Київ із нескінченними святами і полинемо до Варшави.

25 лютого 1787 року король Станіслав Август, він же граф Понятовський, із численним почтом виїхав із Варшави на зустріч із Катериною II. До почту входила і графиня Софія де Вітте.

Після дещо одноманітного життя в Кам’янці для неї це була можливість зробити ковток свіжого повітря нових зустрічей, знайомств, балів і розваг. Як і будь-якій вродливій жінці (а вона себе вважала такою), графині Софії де Вітте потрібно було постати перед вищим суспільством, вислухати свою порцію компліментів. Уперше Софія вирушала у подорож на схід від Кам’янця. Нарешті вона побачить Київ, про який їй розповідав батько в тому далекому житті в Стамбулі. Побачить і імператрицю Катерину II (її згадувала у своїх розповідях гувернантка мадемуазель Ніко).

20 березня, майже через місяць після початку подорожі, кортеж дістався Фастова, що йменувався королем Хвостовом. Прийоми та зустрічі, надані Станіславу Августу і його почту, були не менш блискучі, ніж почесті Катерині. Феєрверки, бали, святкові обіди супроводжували Станіслава Августа на всьому шляху.

У прикордонному Фастові короля чекав князь Григорій Потьомкін. Кордон Росії з Польщею у ті часи проходив по річці Ірпінь, поблизу Києва, і Фастів із Каневом були польськими.

Князь Потьомкін від імені імператриці і від свого імені привітав польського короля з прибуттям. Софія зі сторони спостерігала за двома колишніми коханцями Катерини: які ж вони різні! Понятовський, інтелігент до мозку кісток, відрізнявся витонченими манерами, до одягу ставився з повагою, голос мав м’який, французька вимова — чудова. Складалося враження, що він сам милувався собою. Потьомкін, навпаки, не надавав своїй зовнішності великого значення, вів себе розкуто, розмовляв голосно і хоча говорив французькою правильно, часто фальшивив. І все ж графиня Софія віддала б перевагу князю Потьомкіну — в ньому відчувалася впевненість у собі й у своїх словах, у ньому вгадувалися ті справжні чоловічі якості, що дозволяють жінці бути спокійною при ньому. І навіть його деяка неохайність не викликала у Софії негативних емоцій, радше навпаки, говорила про творчий розмах його всебічної натури. І складалося враження, що це не король Польщі зустрічає гостя на своїй території, а навпаки, господар — Потьомкін, а Станіслав Август — гість.