Сергій Шарик - Двічі графиня та двічі генерал

Станіслав і Жозефіна Потоцькі не брали участі у прощанні Катерини в Печерській лаврі і Софійському соборі, а відразу вирушили на Поділ. Відпустивши свою особисту карету (до Канева візник добирався звичайним сухопутним шляхом), Потоцькі приєдналися до принца Нассау і графа Кобенцеля, які вже прибули на пристань.

Люди, що товпилися навколо, жваво обговорювали, хто на якій галері слідуватиме далі.

— Катерина займе найбільшу, «Десну»! — вигукнула молода жінка.

— Та ні ж! — заперечував їй чоловік середніх років. — Бачите, «Дніпро» стоїть осторонь, він і призначений для імператриці.

— А ось ми зараз дізнаємося в офіцера. Пане офіцере! — гукнула жінка офіцера, що проходив повз.

— Слухаю вас, пані.

— У нас виникла суперечка, який корабель призначений для імператриці.

— Імператорська галера — «Дніпро», а на «Десні» містяться ресторація і бальна зала, — пояснив офіцер.

— А князь Потьомкін буде на одній галері з Катериною? — не вгамовувалася брюнетка.

— Це — військова таємниця, — усміхнувся офіцер. — Але вам скажу, якщо назвете своє ім’я.

— Галина, — зніяковіло відповіла та.

— Так от, Галино, князь буде на галері «Буг».

— А ви, пане офіцере, теж берете участь у поході?

— Звичайно! Мій «будинок» — «Снов», на ньому не буде пасажирів, тому що це дуже секретна галера, — насупивши брови, грайливо повідомив офіцер.

Роззяви навколо відразу зацікавилися: що ж на ній таємного?

— Панове, — продовжував свою гру офіцер, — ви ставите мене в незручне становище. Прошу нікому з гостей цього не повідомляти: у нас госпіталь і аптека.

Жарт явно вдався, і багато хто з присутніх голосно розсміявся. Засміявся і граф Станіслав, якому сподобався веселий офіцер.

Незабаром під шум натовпу, дзвін і марші оркестрів з галер під’їхала карета імператриці. Завантажившись у шлюпки, Катерина з почтом перебралася на «Десну», де був влаштований прощальний обід. Після обіду флотилія вирушила в дорогу.

Потоцькі розмістилися на «Сеймі» разом з іншими іноземними гостями.

— А тут досить мило, — зазначила графиня Жозефіна.

Справді, апартаменти, призначені Потоцьким, складалися з великого кабінету з меблями червоного дерева та кількох низьких диванів і затишної спальні, оздоблених у східному стилі шовком. Залишивши дружину з прислугою розбирати речі, Станіслав вирушив обстежувати галеру.

Галера була досить велика. На ній, крім комфортабельних кают, були загальна вітальня, бібліотека і концертний зал. Корма «Сейму» (втім, як і решти галер) була прикрашена різьбленими фігурами сирен, тритонів, амурів і русалок.

Піднявшись на палубу, граф сів у крісло під балдахіном і, слухаючи оркестр, замилувався десятками маленьких шлюпок, дубів і човників, що снували між величезними кораблями, доставляючи знатних пасажирів у разі необхідності з однієї галери на іншу. Замикали флотилію галери спеціального призначення: кухонні, водовики, аптечна, лікарняна і конюшня — усе своє вожу з собою. У кінці плелися з десяток барж із провіантом.

Через три дні царська флотилія прибула до Канева.

Король Речі Посполитої Станіслав Август на вороному жеребці, укритому розшитою попоною, чекав імператрицю на березі. Софія помітила, що нервозність господаря передалася тварині, і жеребець не міг встояти на місці, гарцюючи і киваючи головою.

Нарешті, імператорська галера «Дніпро» кинула якір — з берега пролунали привітальні гарматні залпи. Кілька шлюпок відчалили від «Дніпра», і Станіслав Август із придворними по берегу попрямували їм назустріч. Поки йшло взаємне представлення супроводжуючих, графиня Софія мала можливість уважно роздивитися знамениту німкеню. Катерина була одягнена в кунтуш із шовкової, затканої золотом тканини лілового кольору, з довгими, відкидними назад рукавами. На голові була егретка з великими діамантами. На грудях — Андріївська стрічка, Георгіївська і Володимирська зірки. «Не знаю, якою вона була в молодості, — подумала Софія, — але зараз вона не виглядає жінкою, в яку закохуються в пошуках любовних утіх, радше, для службового зростання. Ні, вона не витримує ніякого порівняння з королем, хоча дивиться на нього досить грайливо».

— Графиня Софія де Вітте, — Понятовський представив її Катерині.

Софія присіла в глибокому реверансі.

— Сподіваюся, ваша величносте, вам не було нудно протягом двох місяців чекати нашої зустрічі у такому прекрасному оточенні, — усміхнулася Катерина, повернувшись до короля.