— Звичайно, ваша величносте, але смію зауважити, що і ви не надто прихильні до людей похилого віку, — Станіслав Август недвозначно натякнув на молодого фаворита Мамонова.
— Згодна, — засміялася імператриця, — молодь надихає на несподівані, авантюрні вчинки, а зі старими можна говорити тільки про болячки.
Після офіційної частини зустрічі в апартаментах король і імператриця усамітнилися в кабінеті.
— Двадцять вісім років ми з тобою не бачились, Станіславе, — мовила Катерина, залишившись із королем наодинці. — Чи ти кохаєш мене, як і раніше?
Станіслав Август уважно поглянув ув очі Катерині, він намагався зрозуміти: жартує вона чи ні.
— О Като! — зітхнув Понятовський, — стільки води витекло з тих часів…
Катерина, яка звикла до компліментів і чекала зовсім не такої відповіді, здивовано підвела очі.
— Ти хочеш сказати, що я сильно змінилася? Або, може, постаріла для тебе?
«Вона справді здорово змінилася і постаріла», — подумав Станіслав Август. Але визнати це вголос означало поставити під загрозу не лише своє майбутнє, а й долю всієї держави.
— Като, ти ж знаєш, що перше кохання залишається у серці назавжди. Але після стількох років тепер ми навряд чи можемо говорити про кохання.
В очах Катерини блиснув недобрий вогник.
— Що ж, може, ти і маєш рацію, — і тут же перейшла з королем на «ви». — Отже, ваша величносте, що Польща хоче запропонувати нам, враховуючи поточні події?
Понятовський відчув, що помилку все-таки допустив.
— Я розумію, Като, що розпочата тобою подорож викличе війну з Портою. Тому пропоную військову допомогу — сорок п’ять тисяч багнетів.
— Добре, ваша величносте, — із сарказмом відповіла імператриця. — Ми подумаємо над вашою пропозицією.
Це означало, що переговори закінчені.
Коли король та імператриця вийшли з каюти, графиня Софія помітила, що обидві короновані особи очевидно не задоволені результатами зустрічі.
— Ми обоє дуже змінилися за той час, поки не бачилися, — тільки й змогла роз’яснити присутнім Катерина.
І хоча на святковому обіді на галері «Десна» Понятовський сидів по праву руку від німкені, було помітно, що зірка польського короля згасає.
Увечері Станіслав Август влаштував грандіозний бал, але Катерина категорично відмовилася ощасливити запрошених своєю присутністю. Коли гості зібралися в залі, граф і графиня Потоцькі запросили всіх відвідати Тульчин на зворотному шляху до Варшави. Станіслав Август це запрошення прийняв, зазначивши, що спочатку збирався заїхати в гості до Потоцьких по дорозі до Канева.
А королевою балу стала графиня Софія де Вітте. Весь вечір найпильнішу увагу їй надавав князь Потьомкін. Коли стемніло, король і князь запросили всіх помилуватися «невеликим», як вони висловилися, феєрверком.
Канівська гора раптом «ожила»: спочатку слабкі вогники висвітлили її верхівку, потім кількість вогнів почала зростати, і коли десятки тисяч ракет перетворили ніч на день, з гори численними струмками потекла розпечена лава. Це палала горюча речовина, заздалегідь залита у спеціальні канавки — імітація вулкана була повною! (Відчувалася рука майстра-фантазера князя Потьомкіна.) Софія, перебуваючи в цей момент недалеко від князя, голосно заплескала в долоні. Князь і сам був дещо приголомшений — навіть він не міг припустити, що все вийде так чудово!
— Графине, — звернувся він до Софії, — запрошую вас продовжити з нами подорож по Дніпру. Ви побачите ще багато цікавого.
— Залюбки, князю. Тільки попрощаюся з королем.
— Отже, до завтра, — поцілував руку графині Потьомкін.
Уранці наступного дня Софія зайняла щойно звільнену Потоцькими каюту на «Сеймі» (Станіслав і Жозефіна вирушили до Тульчина готуватися до урочистої зустрічі високопоставлених гостей).
Через зустрічний вітер флотилія просувалася вперед дуже повільно, часто зупинялася. Тим не менш, через чотири дні досягли Кременчука. Це було перше місто на шляху мандрівників, де Потьомкін був повноправним господарем. Святковий натовп радісно зустрічав гостей на березі. Проїхавши повз полки, що віддавали честь, повз городян і духовенство, царський кортеж зупинився в дубовому гаю біля нового палацу, побудованого Потьомкіним.
Через три дні Катерина II напише в Петербург:
«Шкода, що не тут побудований Петербург! Я провела три дні у великому, гарному і чарівному будинку, збудованому фельдмаршалом князем Потьомкіним поблизу прекрасного дубового гаю і саду, в якому є грушеві дерева такої висоти і товщини, яких я зроду не бачила, і всі в цвітінні. Я думаю, що безперечно тут найпрекрасніший клімат у всій Російській імперії. Кременчук — найпрекрасніша місцевість, яку тільки я бачила у своєму житті. Ми знайшли тут розташованих у таборі 15000 осіб чудового війська, яке тільки можна зустріти. Я тут дала бал, на якому було принаймні 800 чоловік».
Читать дальше