Array Сборник - Історія України очима письменників

«Цікаво, – подумав Волх, – двічі народжені озерних племен такі ж лякливі, як і древлянські?»

– Волю богів треба шанувати, – мовив він уголос. – Проте, мудрий княже, ані Пек Заступник, ані Хорс Вседержитель своєї волі нам поки що не явили.

– А якщо в наших дівах також замешкав дух Богомола? Навіть потворні з родовичів народили красунь. Такого ніколи не бувало й від старих благих Сил ми подібного знамення не бачили, – князь не відривав очей від обличчя жерця. Томирад, тим часом, знову наповнив келеха і батькову чашу медом.

Волх не встиг відповісти, як почувся різкий, наче вороняче каркання, Горанів голос:

– Згадайте рік Скаженого Вепра.

Князь запитливо подивився на радника. У рік Скаженого Вепра, шістнадцять років тому, він – молодий безтурботний багатир з роду Куни – жив з воями на східному прикордонні старих племінних земель. Що відбувалося тоді у городищах, пам'ятав скупо.

– Нагадай нам, премудрий Горане, про те, що даремно забули ми, – дозволив Чоломир.

– У рік Скаженого Вепра, коли зачаті були усі ті теперішні діви, що знаменням вроди відмічені, сталася перша сутичка зі скаженими відьмами, що йдуть шляхом Богомола, – розмірено почав Горан, дивлячись повз владників, немов читаючи тільки одному йому видимі письмена на стіні покою. – Тоді нерозумний Лович викрав одну зі служниць демона і беззаконно втішився з нею. І був тоді молодий прозорливець з туричів на ім'я Бранко, який передбачав майбутнє і сказав, що відьми за вчинок Ловича прокляли наші роди страшним і незламним потрійним прокляттям. Могитичі сміялися з нього, як із навіженого, а він був правий… З того часу й почалися усі наші біди. Усе, що ми починали, оберталося проти нас злом і поразками. За два річні кола після Скаженого Вепра почалась пошесть морова, а потім відьми наслали на нас орду. Усі відмічені вродою діви несуть у собі тінь того прокляття. Врода є знаним знаменням гордості неправедної, Сили нічної, Сили похітливої, блудодійної. Знаємо також, звідкіля лине та Сила і хто саме несе її на відмічених знаками раменах. Уже неспокійно серед родичів. Уже двічі лилася кров тих мужів, які билися поміж собою за прихильність вродливих дів. А на півдні розвідники бачили свіжі згарища та сліди комонних. Се є знамення. Не бачить їх лише той, хто хоче не бачити. Якщо, княже, до снігу не віддамо проклятих Хорсові, служительки демона знову з'являться під стінами городищ. Куди тоді тікатимемо?

– Що скажеш, Волхе? – звернувся князь до жерця, коли Горан підніс руку до уст на знак того, що він закінчив.

– Я, мудрий княже, пам'ятаю і кунича Ловича, і турича Бранко, нехай буде їх здобич у небесних полях тучною і смачною, – тихо мовив Волх і відпив з келеха. – І ту відьму що її Лович привіз як наложницю до городища, я також пам'ятаю. Чорнява була, міцна, але лицем не вдалась. Хіба що взяла Ловича чарами. Бачив на її плечі знак Богомола і чув, як закликає вона демона на голови наші. Волхом тоді був стрийко мій Біжич й ще не залишили серединний світ мої брати-могитичі, нехай небодержець Хорс їх милує у своїх чертогах. Всі двічі народжені зібралися тоді у жрецькому колі, молилися, жертвували й врешті-решт відбилися від її проклять. Лович приніс богам-оберегам велику жертву і зупинив чорну роботу відьми. Все почалося пізніше, коли від пошесті вигибли могутні з двічі народжених і Сила наша ослабла…

– Тоді все й почалося! – каркнув Горан. – У рік Вепра! Знаєш, баляснику, але мовчиш!

– Я сказав, княже, – Волх підвівся з лави. Вчинок старого радника давав жерцеві можливість гідно залишити неприємну нараду. Він здогадувався, що князь уже прийняв рішення, а від нього вимагається лише формальна згода з ним. Те, що князь Чоломир ніколи не змінює свого покону, знали всі племена від Карпат до Дніпрових порогів.

– Ми ще не скінчили, – зупинив жерця володар Білого Племені.

– Скажи, княже, як вирішив, – Волх поставив патерицю між собою і князем. – Оголоси свою волю.

– Хочу знати, ким жертвувати і як.

– Затаєне зло у людях знаходять випробуваннями. Проведи всіх вродливих дів через ордалії. [3] [iii] Середньовічний спосіб визначення вини людини, за допомогою «суду божого», тобто випробування вогнем, водою, розпеченим залізом і т. ін.

– Випробування водою?

– Ні. Знаємо, що Богомол ворогує з Вогнем-богом. Нехай дів випробують розпеченим залізом. Якщо знайдуть в комусь тінь демона, я на Ключ-острові поставлю жертовник Хорсові. Випалю злу порость і припечу коріння зла.