Ігор Макарук - Князь-варвар

Як бачимо, постало багато питань, тих питань, на які відповіді дати, на перший погляд, дуже складно. І першим, хто розділив зі мною ці питання, була моя донька Катруся. І що цікаво, маючи те саме відчуття «голосу крові», вона ж сама почала шукати відповіді на невимовні питання, спонукаючи тим самим і мене до рішучих дослідницьких дій.

Першим нашим кроком, не знаю наскільки він був вірний, було намагання зрозуміти історичний процес на теренах наших земель у порівняльному аналізі із розвитком історичних процесів у інших країнах. Єдиною і основною вадою цього кроку було те, що він надто довготривалий і не давав миттєвих відповідей на поставлені питання. Але ми поступово, крок за кроком йшли вперед, розуміючи, що дана земля не могла розвиватися одноосібно, не маючи тісних контактів із цивілізаційними процесами на сусідніх територіях.

Коли ми опанували певну кількість історичних джерел і перебували під враженням прочитаного, нас відвідали суперечливі відчуття, які поставили нам нові, непрості для розуміння запитання. «Кожна країна намагається висвітлити свою історію у певних привабливих кольорах. Тих кольорах, які б відтінювали складну і суперечливу історію, роблячи її величавою. Такою, яка відзначає сутність народного і національного духу, який формує самодостатню і сформовану націю як єдину і неподільну субстанцію, яка тісно пов’язана зі своєю рідною землею та своїми Богами.

А що у нас? Що ми знаємо про те, яким чином на нашу землю прийшло християнство і наскільки міцно воно пов’язано із нашою духовною субстанцією, яка зародилася в прадавні і споконвічні часи перших людей? Що ми знаємо про наших предків, які жили у дохристиянський період на цих Богом даних нам землях? Яким був їхній суспільний уклад? Що формувало їхній світогляд і його духовну складову, яку ми отримали разом із так званим «голосом крові»? Що за Боги володарювали на цих землях, впроваджуючи закони гармонійного співжиття у всіх сферах людської життєдайності? І чи були ці Боги споконвічними і рідними, для цієї, водночас благодатної і багатостраждальної землі?»

Спробувавши відповісти самі собі на поставлені запитання, ми вкотре переконалися, що відповідей немає, тому що про ті часи відомо лиш те, що вивчалося в загальному курсі історії України. А ці знання не задовольняли нашої жадоби розуміння гармонійного зв’язку між минулим і майбутнім нашого краю, нашої землі, нашої держави.

Тоді розпочався пошук історичних матеріалів, які могли змалювати сенс нашого цивілізаційного поступу. Але, несподівано для себе, нам довелося зіткнутися з відсутністю достовірних і глибинних джерел, з яких можна було почерпнути хоч якусь, відносно вірогідну та правдиву інформацію. Ту інформацію, яка змогла б окреслити контури тих підвалин, які сформували сучасне розуміння нашої дійсності. Лише мало чим підтверджені здогадки, науково-фантастичні гіпотези та свідчення, які носили взаємовиключний характер. Ось на тлі таких, не зовсім оптимістичних висновків, у нас виникла підозра, що наша історія якщо не повністю, то достатньо і суттєво сфальсифікована, а те, що не можна було сфальсифікувати, було просто-напросто знищено. І знищувалася наша історія настільки ґрунтовно, з вибудовуванням фальшивої ідеологічної платформи, стиранням пам’яті, щоб ми не змогли відновити свою правдиву сутнісну основу. Настільки та основа була колись міцною і непохитною, що донині наводить страх на наших кровних ворогів. Все робилося для того, щоб ми забули ту основу, зреклися самих себе.

Ось у таких кольорах вимальовувалася не зовсім оптимістична перспектива можливості заглянути в сиве минуле нашої рідної землі. Але неймовірне бажання і наполегливість брали гору над відчаєм. «Історію не можна стерти із пам’яті живого народу», – десь у глибині нашої свідомості пульсувала живильна і обнадійлива думка.

Хоча у ту мить нам не хотілося шукати реальні першопричини, які стали б підтвердженням здогадів, у тому числі не було намірів ламати голову над питанням: «Якими ворогами це було зроблено і навіщо?» Насправді хотілося знати, що відбувалося на наших землях у дохристиянський період і яким чином здійснювалася заміна споконвічних вірувань на нові, які сьогодні є нам рідними і близькими, а на ті часи були далекими і незрозумілими нашим предкам? Адже несла у душі наших предків хаос і нерозуміння, навіть у певному сенсі руйнування старого споконвічного закону. Так завдяки чому нова релігія перемогла стару, вирвавши її глибоке коріння із самого серця вірної людини? Те коріння, яке приживалося довгими віками на наших прадавніх землях?