Валентин Чемерис - Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана

22 квітня 1648 р., взявши з Січі гармати й військові клейноди, гетьман Богдан Хмельницький на чолі козацького війська вирушив на Україну – рятувати її від утисків шляхти і здобувати своєму народові волю.

На гармати, чи як їх називали тоді, армати Хмельницький покладав чималу надію на успіх і майбутні перемоги у битвах. Та й козаки теж покладали великі надії на армати, вони у них завжди користувалися увагою й пошанівком, як наче якісь одухотворені істоти. Як свідчить літописець Самійло Величко, на Січі завжди було 50 гармат, тож кожний кінний загін запоріжців не виступав у похід без артилерії. У ті часи артилерія була дуже дорогою зброєю, тож на Січі зайві гармати зберігались у військовій скарбниці, у плавнях, у потаємних місцях нарівні з коштовностями. Та й Боплан засвідчує:

«Подейкують, що тут, у Військовій Скарбниці, козаки заховали у протоках безліч гармат».

Можливо, це трохи перебільшено (безліч гармат), але козаки мали їх чимало та берегли цю зброю. Вона була дуже дорогою і в ранішні часи, і в козацькі. Під час Гуситських воєн у XV ст. гармата середнього калібру коштувала стільки, скільки коштувало стадо – подумати тільки! – з 442 корів! Один постріл із гармати тоді вартий був дев’яти корів.

Гармати Запорізького Війська були переважно середнього та малого калібру, це забезпечувало артилерії чималу її рухливість і маневреність, що цілком відповідало козацькій тактиці.

За свідченням Самійла Величка, Богдан Хмельницький для поліпшення влучності вогню та маневреності об’єднав усі гармати – їх у нього було загалом 26 – в один підрозділ, а частину їх – 15 гармат – перевів на однокінну двоколісну тягу. Для кожної гармати він почав призначати постійну обслугу та клопотався навчанням гармашів.

Передовому полку було наказано форсованим маршем іти до Чигирина і ловити там підстаросту Даніеля Чаплинського, а спіймавши його, негайно доставити здирника до гетьмана Богдана Хмельницького «на дуже серйозну мову-розмову», – насмішкувато додав вчорашній сотник, а сьогоднішній гетьман. – Ой, побалакаю я з клятим ляхом! За все він відповість, за все. А найперше поверне мені Олену Прекрасну…»

Про Олену Прекрасну Богдан Хмельницький навіть у поході не забував ані на день і з великим нетерпінням чекав на зустріч із нею…

Турецько-татарська експансія загрожувала українцям фізичним знищенням. Шляхетська Польща загрожувала знищенням духовним. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори української землі та закріпачити людей. Католицька церква іменем Христа благословляла будь-які бузувірства і розправи над непокірними «хлопами-схизматами», все роблячи, щоб окатоличити їх. Як свідчить «Історія русів», поляки чинили грабіжництва і звірства, «перед очима батьків спалювали людей на жару і варили в казанах, а потім і матерів віддавали на муки і смерть». І народ України весь час піднімався на боротьбу за волю та кращу долю…

І ось на чолі козацького війська, вчора збіглий сотник, а сьогодні вже гетьман Війська Запорізького рушив на землі «королівщини». Основними вимогами повстанців до польського уряду були: збільшення реєстру, повернення православним українцям забраних у них церков та видачі козакам платні за останні п’ять років. Жаль, але Хмельницький тоді вважав, що воює не з державою та королем, а всього лише з польською шляхтою.

Після обрання гетьманом і укладення військового союзу з Кримом Хмельницький спершу рішуче розпочав відкриту збройну боротьбу зі шляхтою. Протягом 1648 р. він здобув перемоги над польськими військами біля Жовтих Вод, під Корсунем, Пилявцями, здійснив облогу Львова й оточення Замостя. Блискучі перемоги, хоча були й неуспіхи. Та перемог було набагато більше, і величезну територію України було визволено з-під влади Польщі; почалось утвердження нових козацьких порядків та органів влади. А все почалося, як уже мовилося, біля Жовтих Вод.

У квітні 1648 р. 8-тисячна повстанська армія вирушила назустріч польсько-шляхетським збройним силам. Прибувши в урочище Жовті Води, військо Б. Хмельницького, до якого приєдналися чотири тисячі легко озброєних татар, керованих Тугай-беєм, раніше за противника зайняло вигідні позиції між двома рукавами р. Жовті Води. 19(29)IV тут почалися запеклі бої з польським загоном С. Потоцького і Я. Шемберка. 2(12)V сюди прибули послані польським командуванням проти повстанців реєстрові козаки. Біля Кам’яного Затону вони перейшли на бік Б. Хмельницького. 5(15)V селянсько-козацькі загони перейшли у вирішальний наступ. Польсько-шляхетське військо, що вночі вже почало панічно відступати, в урочищі Княжі Байраки було оточене і повністю знищене. Після перемоги біля Жовтих Вод і розпочалася Визвольна війна українського народу за свою волю і кращу долю.