Роман Іваничук - Смерть Юди

– Не муч себе, Томо… Я тобі нагадав про власний і незалежний від ветхих традицій світ людини. Кожен може його запосягти. Та щоб досягнути цього, треба передовсім з’ясувати для себе, з якого народу ти вийшов, хто він – той народ і чи вартує твоєї жертви? Тобі легко буде це зробити: згадай лише долю юдея Ісуса, вивищеного твоїми родаками і розіп’ятого ними ж… Ви є народ із стадним гоном, який дивовижно легко переходить із стану захоплення до стану обурення – від «осанна» до «розіпни», ти мав змогу в цьому переконатися. Ви є народ, який не звик незалежно думати, а тому завжди знаходите простаків, які згодні думати за вас, і як наслідок – розумні слухають невігласів. Ви дозволили саддукеям підмінити біблійне тверезе мислення завченими фразами й охоче користуєтесь ними у всіх випадках життя… Ви, наївні й ліниві, заколисуєте себе баєчками про свою винятковість і вибраність – міфами, що м’яко душу лоскочуть, а кожну сміливу думку сприймаєте зі страхом і заздрістю, з ненавистю дивитесь на людину, яка виросла серед вас на голову вище. Що ви вчинили з Ісусом?.. Ви є народ, який визнає пророка тільки тоді, коли він вивищується над вами на хресті, – о, тоді ви готові стати поруч з ним одесную чи то ошуйцю, і нікого з вас досі, крім Юди, не замучила совість! Ха, а найбільший пошанівок мають у вас крикуни і демагоги, які багато обіцяють і нічого робити не вміють – крім, хіба що, кривавої різні: ти ж сам бачив, до чого довели Єрусалим зелоти. Як же може думаюча людина вважати себе клітиною такого народу? Ганьба!

– Я згоден з тобою, хоч мені це й боляче слухати, – все більше піддавався Азазелеві Тома, проте спробував-таки оборонятися. – Гірка це правда, але ж ніхто інший, а гебрейський народ зумів зберегти себе і в єгипетській, і у вавилонській неволях… А хто народив того, на голову вищого за всіх людей, Ісуса, – який народ на таке спромігся, хто ще поніс нову релігію по всьому світу? Греки? Ні, замкнулися в собі із своїми смішними богами, створивши захоплюючі казочки для дітей. Сколоти? Теж ні: назвали іменами боженят різні з’яви природи, і на цьому їх пізнання духовного світу закінчилось. Самаритяни, що поклоняються й досі Ваалу і зневажають Яхве, який віддав Мойсеєві з правдами віри скрижалі? Тільки юдей приніс у світ ідею жертовної любові й за це помер на хресті! То чому я мав би аж так зневажати свій народ, щоб відрікатися від нього?

Азазель зареготав.

– Любов? Ісус проголосив її, і вона стала враз для вас обов’язковою! Не з надр ваших душ народилася – силою привнесена: любіться, а не хочете – кара зійде на вас. Метода, розрахована на отарність! Ісус диктує вам догму любові, народ бунтується проти неї, тоді творець догми вдається до терору, оголошує апокаліпсис і знищує вас за те, що ви не хотіли любити… Помовчи, я знаю, що хочеш сказати, то загодя відповідаю: не з волі Сатани загинув Єрусалим, Бог-отець помстився на вас за розп’яття свого посланника, слова якого ви не зуміли й не захотіли прийняти. І мав вагомі на те причини: Сатана теж інакше з вами не повівся б, якби ви, приміром, спіймали в людському тілі мене й закатували. Вищі сили жорстокі, й тому, якщо хочеш власної свободи, вступися з поля бою вищих сил. Як Йосиф Флавій…

– Замовкни! – скрикнув Тома. – Не смій при мені згадувати Флавія… Я ще для Юди мав би виправдання – зрадив він одного лише Ісуса, а Флавій – весь народ! І не повісився! Вступився з поля бою вищих сил? Брехня – тобі запродався!

– Не гарячкуй… Яхве вибрав вас, Сатана – римлян. Але ж за непокору карає вас ваш Бог римлянами. Це зрозумів мудрий Йосиф Флавій і тому вступився, не його то справа – втручатися в стратегію надприродних сил… Так, він відступник, відступив набік і спостерігає, як нерозумні люди винищують одні одних невість за що, і все те записує. Для науки майбутнім поколінням. Він напише знамениту книгу на всі тисячоліття, щоб застерегти нащадків перед безглуздим кровопролиттям. Де ж ти бачив, щоб звір винищував собі подібних, – тільки людина, яка забула, що обдарована єсть розумом. То чи не благородно вчинив Флавій, що проміняв меч на перо, задумавши навчити людей глузду?

– Підступний дияволе, – схопився з лежака Тома, – ти хочеш зламати мою совість? Геть від мене… Я напишу свою Благу вість без твоєї допомоги, й за те, що не запродав тобі душі, пошанують мене нащадки…

– Ха-ха! Ти думаєш, що твої писання житимуть після тебе? Мана! Того сувою ніхто й не розгорне, бо настане інше життя, інші з’являться в людей клопоти – кому потрібні будуть сумніви, що огортали тебе, коли страждав твій народ, кому знадобиться твоя любов? Твій край зовсім перестане існувати або ж не таким він буде, яким ти його вимріюєш у своїх писаннях. А відступник Йосиф Флавій засвідчує холодну істину холодним розумом – і тільки такі книги матимуть майбутнє.