Анатолій Дімаров - І будуть люди

– Ти, товаришу, білогвардійщини мені не тули! – спалахнув Ганжа і важко ступив до начальника ГПУ, шо сидів як картинка в кріслі: по-військовому підібраний, весь обперезаний ременями. – Білогвардієць кого – пролетаря до крові бив… А я – пельку ворожу заткнув!

– Добре заткнув, – посміхнувся скептично Ляндер. – Повний рот зубів накришив.

– Б’ю, як умію, – похмуро відрізав Ганжа. – В панських пансіонах не вчився.

– На кого це ти натякаєш? – почервонів начальник ДПУ.

– Товариші, давайте спокійніше! – втрутився секретар повіткому Григорій Гінзбург. Приємне враження від інтелігентного обличчя з широким розвиненим чолом псувало нервове посмикування правої щоки: колись стояв Гриша біля подовбаної кулями стіни під денікінськими карабінами. В останню мить врятувала його від ворожої кулі шалена атака червоних кіннотників – на згадку лишився тільки шрам на плечі та невпинне посмикування щоки: наче він весь час намагався підморгнути. Голова його була покрита такими густими та непокірними кучерями, що жоден гребінець не витримував – щербився при першій же спробі навести хоч який-небудь лад в отих непролазних хащах. Тому, мабуть, не носив ніколи Гінзбург шапки або картуза: так і ходив простоволосий, наводячи тиху паніку на містечкових ребе, тільки в найлютіші морози прикривав благеньким шарфиком весело відстовбурчені вуха. Вони й зараз стирчали в нього, як ліхтарі, – заважали солідному тонові. – Давайте, товариші, ближче до справи… – Гінзбург постукав олівцем, перевернув, постукав іще й другим кінцем, і всім було ясно, чому зволікає секретар повіткому, нерішуче мнеться за столом: усі симпатії його – на боці Ганжі, він і сам, може, затопив би в зуби, якби при ньому хто насмілився плюнути на адрес Радянської влади; але порядок є порядок і кінець кінцем комуністи вони, чорт вас усіх забери, чи не комуністи! Тож секретар повіткому збирається з рішучістю і, офіційно суплячись, запитує в комуніста Ганжі: – Товаришу Ганжа, ти нам можеш дати урочисту обіцянку, що більше ніколи, ні при яких обставинах не піддасися на провокацію і не вдасися до рукоприкладства?

Василь відповідає не зразу. Він стоїть, як уперта гора, увесь на видноті: від приношених чобіт із скривленими каблуками до благенької робітничої кепочки в правій безпалій руці. Похмуре обличчя його ще більше супиться, погляд – важкий, непоборний.

– Не можу.

– От бачите! – сердито й дзвінко вигукує товаришка Ольга: очі її аж палахкотять праведним гнівом. – Це здекласований елемент, а ми з ним панькаємося!

«Сама ти – елемент! – коситься на неї Василь. – Послати б тебе поміж наших дядьків, не те б заспівала!»

Хтось із членів бюро сердито сміється, хтось тихо лається.

– Товариші, дотримуйтесь порядку! – стукає олівцем по столу Гінзбург. – Не забувайте, що ви не на ярмарку, а на засіданні повіткому партії… Які в кого будуть пропозиції, товариші?

Першою озивається товаришка Ольга. Обличчя – рішуче, під обсмиканою гімнастеркою стирчать груди: не поступишся – пришпилить до стінки! З ненавистю дивлячись на понурого Василя, запропонувала-відрубала:

– Виключити з партії!.. Судити показовим революційним судом!..

– Ого!

– Ну, це вже ти, Ольго, занадто! – поморщився Гінзбург.

– Я своєї пропозиції не знімаю! – і сіла, демонстративно відвернувшись од Василя.

Ляндер похитав-похитав носком хромового блискучого чобота, підняв догори пальця:

– Дозвольте мені!

– Валяй! – хитнув головою Гінзбург.

– Я думаю, що пропозиція товаришки… е-е… товаришки…

– Ковальчук, – підказав хтось збоку.

– Товаришки Ковальчук, – хитнув, подякувавши, головою Ляндер, – занадто сувора. Товариш Ганжа вчинив, звичайно, тяжку провину перед революцією, але ми не повинні забувати, в яких умовах він працює… А також врахувавши, що цей товариш вперше, так би мовити, зірвався, що він чистого пролетарського походження… з селян-батраків… я думаю, що досить буде, коли ми винесемо йому догану…

– Щоб він знову зуби трощив?

– Я вас, товаришко… е-е… Ковальчук, не перебивав, – Ляндер сів, порипів ременями, вмощуючись у кріслі, знову захитав хромовим чобітком.

– Ну, що ж, товариші, інших пропозицій не буде? – спитав у присутніх Гінзбург. – Тоді переходимо до голосування.

За першу пропозицію проголосувала тільки товаришка Ольга. Вона ж була єдина, хто підняв руку проти пропозиції Ляндера.

Василь, не прощаючись, натягнув кепку, важко пішов до дверей.