Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

Він сам визнавав себе маминим синочком. Багато часу проводив сам за читанням Жуля Верна й Едґара Аллана По та винахідництвом. Зробив механізм із вітрячком, який звуком відлякував птахів із сімейного поля, брався винайти вічний двигун. Найцінніше ховав у маленьких коробочках, наприклад перший вирваний зуб і фото своєї «дванадцятирічної коханої», хоча пізніше дослідники розмірковували про скарби й більш похмурого характеру, як-от черепи тваринок, яких він калічив і розтинав живими в лісі коло Джилмантона. Такі припущення базувалися на засвоєних у ХХ столітті важких уроках щодо поведінки подібних дітей. Єдиним близьким другом Маджетта був старший хлопчик на ім’я Том, який загинув, упавши з висоти, коли діти гралися в покинутому будинку.

Маджетт вирізав свої ініціали на старому в’язі на дідусевій фермі, де сім’я на одвірку зарубками позначала його зріст. Перша позначка — нижче, ніж дев’яносто сантиметрів. Одним з його улюблених занять було вилізати на високий камінь і кричати, щоб пішла луна. Він допомагав «мандрівному фотографу», який на певний час зупинився в Джилмантоні. Той чоловік помітно кульгав і був радий, що мав кого посилати з різними дорученнями. Одного ранку фотограф дав Маджетту якусь поламану колодочку й попросив віднести в місто до теслі, щоб той її замінив. Коли Маджетт приніс нову колодочку, то побачив напіводягненого фотографа, який сидів коло дверей свого помешкання. Без зайвих слів фотограф відчепив одну зі своїх ніг.

Маджет остовпів. Він ніколи не бачив раніше протезів і уважно дивився, як фотограф вставляє ту колодочку в частину ноги. «Якби він потім зняв ще й голову в такий самий загадковий спосіб, це б мене не здивувало сильніше», — згадував Маджетт.

Щось у виразі обличчя хлопчика привернуло увагу фотографа. Ще не приладнавши ногу, він підскочив до фотоапарата й приготувався зняти Маджетта. Перш ніж відкрити діафрагму, він помахав дитині протезом, тримаючи його в руці. За кілька днів вручив хлопчикові фото.

«Я багато років його зберігав, — писав Маджетт, — і це худеньке, сповнене жаху личко босого хлопчака в домотканому одязі й досі в мене перед очима».

Коли Маджетт згадував цю зустріч у мемуарах, він сидів у в’язничній камері й сподівався викликати до себе хвилю народного співчуття. Хоч якою чарівною видається оця сцена, насправді тогочасний фотоапарат практично не був здатний вловити швидкоплинну живу емоцію, особливо на дитячому обличчі. Коли фотограф і побачив щось в очах Маджетта, то це була синя порожнеча, якої, на жаль, йому не вдалося б спіймати на жодну плівку.

У шістнадцять Маджетт закінчив школу і, незважаючи на юний вік, пішов в учителі — спочатку в Джилмантоні, потім в Елтоні (штат Нью-Гемпшир), де зустрів жінку на ім’я Клара Лаверінг. Нікого подібного вона зроду не бачила. Він був юний, але не по роках урівноважений і мав хист створити їй гарний настрій навіть тоді, коли вона була не в дусі. Він так гарно й тепло розмовляв, завжди ніжно, обережно торкався її, навіть на людях. Великим недоліком цього кавалера було його наполягання, щоб вона дозволила йому кохатися з нею — не так, як це очікують від пристойного нареченого, а так, як заведено після весілля. Вона тримала його на відстані, але не могла заперечити, що Маджетт хвилював її силою свого бажання, приходячи в її сни. Маджеттові було вісімнадцять, коли він попросив її втекти з ним. Вона погодилася. Пара одружилася 4 липня 1878 року в присутності мирового судді.

Спочатку між ними була пристрасть значно сильніша, ніж Клара очікувала, учувши сердиті плітки старших жінок, але стосунки швидко охололи. Маджетт надовго залишав дім. Скоро він був відсутній там по кілька днів поспіль. І, врешті, він просто пішов. У шлюбному реєстрі Елтона вони залишилися подружжям, але їхній зв’язок, хоч формально й залишався чинним, фактично себе вичерпав.

Дев’ятнадцятирічний Маджетт пішов здобувати вищу освіту. Спочатку він бажав учитися в Дартмуті, але потім передумав і натомість пішов просто до медичного інституту. Спочатку він вступив на медичне відділення Вермонтського університету в Берлінгтоні, але заклад йому здався занадто дрібним, і через рік студент перебрався до Мічиганського університету в Енн-Ербор, один із провідних західних науково-медичних навчальних закладів, відомий зосередженістю на неоднозначному мистецтві анатомування. Маджетт вступив туди 21 вересня 1882 року. Влітку після першого курсу студент вчинив, за його словами, «перший у житті по-справжньому нечесний вчинок». Він узявся працювати комівояжером для одного видавця, пообіцявши продати певну книжку в північно-західному Іллінойсі. Виторг від книжок він не приніс видавцеві, а привласнив. До Мічигану повернувся наприкінці літа. «Мою західну подорож я б ніяк не назвав невдалою, — писав Маджетт, — адже я побачив Чикаго!»