Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

Паніка 1907 року зруйнувала його «Дикий Захід» і змусила найматися в цирки. Чоловікові вже перевалило за сімдесят, але він і далі скакав верхи в білому капелюсі зі срібним гаптуванням. Помер він у Денвері в домі своєї сестри 10 січня 1917 року, не маючи грошей навіть на власний похорон.

Теодор Драйзер одружився із Сарою Осборн Вайт. У 1898 році, через два роки після публікації «Сестри Керрі», він писав до Сари: «Я пішов до Джексон-парку й подивився, що залишилося від тієї славної Всесвітньої виставки, де я навчився любити тебе».

Він постійно їй зраджував.

Для Дори Рут життя з Джоном було подібне до життя на кометі. Шлюб привів її у світ мистецтва та грошей, де все видавалося жвавим і сповненим енергії. Гострий розум чоловіка, його музичний талант, оці витончені довгі пальці, настільки помітні на кожній фотографії, наповнили її дні таким світлом, яке ніколи вже не сяяло для неї після смерті Джона. Наприкінці першого десятиліття ХХ століття вона писала в листі до Бьорнема: «Для мене настільки багато означає те, що ви думаєте про мене всі ці роки, чи доброї ви думки про те, що я робила. Щоразу, коли я замислююся над цим, мене опосідають важкі сумніви, і слово підтримки від того, хто так прекрасно прославив його життя, надає мені нових сил. Якщо обов’язок жінки полягає в тому, щоби сповнитися захопленням перед наступним поколінням і скромно передати вогонь далі, то, гадаю, я заслужила на слово похвали».

Але вона знала, що зі смертю Джона двері в оте ясне королівство перед нею лагідно, але міцно зачиняються. «Якби Джон був живий, — писала вона Бьорнемові, — усе було б інакше. Під стимулом його бадьорого, яскравого життя я була б його дружиною і матір’ю його дітей. І це було б цікаво!»

Патрік Юджин Джозеф Прендерґаст постав перед судом у грудні 1893 року. Прокурором виступав адвокат у кримінальних справах, якого держава найняла саме для цієї справи.

Його звали Альфред С. Трюд.

Адвокати Прендерґаста намагалися довести, що той був божевільним, але присяжні з розлючених і засмучених чиказців мали іншу думку. Одним із важливих свідчень на користь притомності Прендерґаста стало те, що він не зарядив у револьвер шосту кулю і поставив барабан на порожнє вічко, поки ніс зброю в кишені. О 14:28 29 грудня, порадившись годину й три хвилини, присяжні визнали його винним. Суддя виніс смертний вирок. Під час суду й подальших апеляцій Прендерґаст продовжував слати поштівки Трюдові. Він написав 21 лютого 1894 року: «Нікого не слід засуджувати на смерть, хоч ким би він був, якщо цього можна уникнути, — адже таке варварство деморалізує суспільство».

До справи долучився Кларенс Дарроу і, застосувавши новелу, виграв для Прендерґаста право на перевірку осудності. Його все одно визнали осудним і скарали. Дарроу сказав про нього: «бідолашний недоумок». Ця кара посилила й так потужну відразу Дарроу до смертної кари. «Мені шкода всіх батьків і матерів, — через багато років скаже він, захищаючи Натана Леопольда й Річарда Льоба, яких звинуватили в убивстві чиказького хлопчика, скоєному заради розваги. — Мати, яка дивиться в блакитні очі свого маляти, не може не замислитися, як скінчиться життя цієї дитини: чи сповнить вона найсвітліші надії, які тільки можуть виникнути в душі, а чи зустріне смерть на шибениці».

Леопольд і Льоб, про яких дізнався весь світ, роздягли свою жертву, щоб її не можна було впізнати. Частину одягу вони скинули в лагуни Джексон-парку, спроектовані Олмстедом.

У Нью-Йорку, у «Волдорф-Асторії», через кілька років від початку нового століття кількадесят святково вбраних молодих чоловіків зібралися навколо велетенського торта. Збиті вершки на його верхівці заворушилися, і з них з’явилася жінка дивовижної краси, смаглява й чорнява. Її звали Фаріда Мазар. У святковому гурті всі були занадто молоді, щоб це пам’ятати, але колись, доволі давно, вона виконувала танець живота на найбільшому ярмарку в світовій історії.

Зараз чоловіки бачили тільки одне: красуня була абсолютно оголена.

Восени 1895 року Голмс постав перед судом у Філадельфії за вбивство Бенджаміна Ф. Пайтзеля. Окружний адвокат Джордж Ґрем привіз на процес тридцять п’ять свідків із Цинциннаті, Індіанополіса, Ірвінґтона, Детройта, Торонто, Бостона і Форт-Ворта, але їх так і не було викликано. Суддя вирішив, що Ґрем може надавати лише речові докази, пов’язані безпосередньо з убивством Пайтзеля, чим не дав створити детальну хроніку вбивств, скоєних доктором Германом В. Маджеттом, відомим як Голмс.