Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

Ярмарок-виставка потужно й надовго вплинув на психіку американського народу — і в великих, і в малих масштабах. Батько Волта Діснея Еліас брав участь у будівництві Білого міста; можливо, чарівне королівство Волта — наступник цієї країни мрій. Звичайно, ярмарок справив неабияке враження на сім’ю Діснея. Будівництво принесло їм такі гроші, що, коли пізніше того року в Еліаса народився третій син, батько із вдячності до покровителя виставки хотів дати малюкові ім’я Колумб. Проте дружина Флора не погодилася, і сина назвали Роєм. Наступним з’явився на світ Волт — 5 грудня 1901 року. Виставку відвідав письменник Л. Френк Баум і художник-ілюстратор Вільям Воллес Денслоу, який із ним працював. Грандіозність виставки відобразилася у створеному їхньою фантазією образі країни Оз. Японський храм на Лісовому острові зачарував Френка Ллойда Райта і, можливо, вплинув на його славнозвісні «Будинки прерій» [60] Виконані в дусі «органічної архітектури», ретельно вписані в краєвид, оздоблені необробленими природними матеріалами. . Виставка надихнула президента Гаррісона зробити 12 жовтня державним святом — Днем Колумба, у який сьогодні відбувається кілька тисяч парадів протягом триденних вихідних. Жоден карнавал з 1893 року на обходиться без свого «мідвею» і оглядового колеса, а в кожній продуктовій крамниці можна знайти харчі, з якими людей познайомила виставка. «Shredded Wheat» дожив до наших днів. У кожному будинку — безліч лампочок розжарювання, які живляться від змінного струму. І те, і друге довели свою придатність до масового використання саме на виставці; майже кожне місто й містечко має свій куточок Давнього Риму — милий серцю банк із колонами, бібліотеку чи пошту. Так, вони, може, обписані графіті, десь обсипається фарба, але за ними все одно стоїть світло й гордість Білого міста. Навіть у Меморіалі Лінкольна в Вашингтоні можна побачити спадщину Всесвітньої виставки.

А найбільше ярмарок вплинув на те, як після нього американці сприймають свої міста й архітекторів. Тепер уся Америка (а не лише кілька покровителів архітектури) дивиться на міста під таким кутом зору, під яким не дивилася до того. Елігу Рут сказав, що виставка «вивела наш народ із хащ буденності до нового уявлення про архітектурну красу та шляхетність». Генрі Демарест Ллойд вважав, що ця подія відкрила широким верствам американців «можливості суспільної краси, корисності й гармонії, про які вони до того не могли й мріяти. Ніяка подібна картина не могла б в інший спосіб увійти в прозаїчну монотонність їхнього щоденного буття, і це відчуватиметься в розвитку народу і в третьому, і в четвертому поколінні». Виставка навчила людей, занурених у повсякденні турботи, що не треба сприймати місто лише як темні, брудні й небезпечні бастіони прагматизму. Місто може бути й прекрасним.

Вільям Стед одразу відчув силу цієї події. Образ Білого міста і його різкий контраст із Чорним містом надихнув його на книжку «Якби Христос прибув у Чикаго» — її часто вважають початком руху «За красиве місто», метою якого стало піднести американські міста до рівня великих міст Європи. Як і Стед, суспільні діячі всього світу сприймали Біле місто як ідеал, за який варто боротися. Вони просили Бьорнема застосувати й у їхніх містах такий самий загальний принцип побудови міста, що й у Білому місті. Він став піонером сучасного міського планування. Бьорнем створив загальноміські плани для Клівленда, Сан-Франциско й Маніли і дав пориванням зламу століть ожити й розгорнутися, втіливши уявлення вашингтонського мера Ланфана про ідеальне місто. У всіх цих випадках він не вимагав винагороди.

Допомагаючи створити новий план Вашингтона, Бьорнем умовив голову Пенсільванської залізниці Александра Кассатта прибрати вантажні колії з центральної алеї, завдяки чому й існує нічим не порушений зелений простір від Капітолію до Меморіалу Лінкольна. Просили в Деніела Бьорнема допомоги з плануванням також інші міста, зокрема Форт-Ворт, Атлантік-сіті й Сент-Луїс, але він їм відмовив, бо мав зосередитися на найновішому своєму плані — для міста Чикаго. З роками чимало аспектів того плану було втілено, наприклад створення прекрасної зеленої стрічки парків понад озером і «Диво-милі» на Мічиган-авеню. В одній із частин приозерного парку, названій Бьорнем-парком на його честь, розташований стадіон «Солджер-філд» і Музей природничих наук Філда, які також спроектував видатний архітектор. Цей парк тягнеться на південь вузькою зеленою смугою понад берегом озера до самого Джексон-парку, де у виставковому Палаці красних мистецтв, переробленому в міцну споруду, тепер розташований Музей науки й промисловості. Музей стоїть над лагуною з Лісовим островом — тепер місцем таким диким і зарослим, що Олмстед би задоволено всміхнувся — хоча, звичайно, знайшов би й підстави для критики.