Ерік Ларсон - Диявол у Білому місті

То був зоряний час архітектурних винаходів. Ліфти ставали швидшими й безпечнішими. Склярі налагодили виробництво найбільших за всю історію листів скла. Вільям Дженні з фірми «Лорінґ і Дженні», де починав архітектурну кар’єру Бьорнем, спроектував першу будівлю, яка мала металевий каркас, котрий ніс на собі її вагу — таким чином, основне навантаження припадало не на зовнішні стіни, а на скелет із заліза й сталі. Бьорнем і Рут зрозуміли, що винахід Дженні звільняє будівельників від останнього фізичного обмеження — обмеження висоти. Вони вдавалися до нього, будуючи дедалі вищі споруди, міста в небесах, населені новою породою ділків, яких дехто прозивав мешканцями скель. То були такі люди, писав Лінкольн Стеффенс, «які не хотіли ніякого кабінету, крім такого, де повітря за вікном свіже і прохолодне, краєвид широкий і мальовничий і де тиша панує посеред справ».

Бьорнем із Рутом стали багатіями. Не такими, як Пуллмен, не настільки, щоб їх відносили до перших людей, як Пітера Палмера й Філіпа Армора, і не тою мірою, щоб у міських газетах писали про нове вбрання їхніх дружин, але багатшими, ніж обидва очікували — так що Бьорнем щороку купував бочку гарної мадери й пускав її дозрівати, двічі провозячи навколо світу повільними вантажними суднами.

Із процвітанням фірми обидва партнери уповні виявили свою вдачу. Бьорнем сам по собі був талановитим художником і архітектором, але його найпотужнішим козирем було вміння завойовувати клієнта і втілювати в життя елегантні проекти Рута. Бьорнем був чоловік імпозантний, високий і сильний, із яскравими синіми очима — це все збирало навколо нього замовників і друзів подібно до того, як лінза збирає промені світла. «Деніл Хадсон Бьорнем — один із найкрасивіших чоловіків, яких я бачив, — писав Пол Старретт, котрий пізніше керуватиме будівництвом Імпайр- стейт- білдінґу; він приєднався до Бьорнема з Рутом у 1888 році як універсальний помічник. — Неважко було зрозуміти, як він отримує замовлення. Уже сам його вигляд і манери являють собою половину перемоги. Навіть найбанальніші слова в його вустах звучать поважно й переконливо». Старретт згадує, як його зворушили слова Бьорнема, що їх той любив повторювати: «Не треба дрібних планів: у них немає тих чарів, які здатні сколихнути людське серце».

Бьорнем розумів, що Рут — головний мистецький мотор фірми. На думку Деніела, молодший товариш мав геніальний дар швидко й повністю уявляти майбутню будівлю. «Ніколи не бачив людини, яка могла б із ним порівнятись у цьому, — казав Бьорнем. — Він замовкає, його погляд стає відсутнім, спрямовується кудись удалину — і ось уже будівля перед ним, уся як є, до останнього каменя». Водночас він усвідомлював, що Рута мало цікавить діловий бік архітектури й будівництво зв’язків у «Чиказькому клубі» чи «Юніон-лізі» [19] «Юніон-ліга» — група чоловічих клубів, яка виникла під час Громадянської війни в Америці й підтримувала національний уряд і республіканську партію. , які, врешті-решт, і приносять замовлення.

Рут щонеділі зранку грав на органі в Першій пресвітеріанській церкві. Писав критичні статті про оперу в «Chicago Tribune». Багато читав із філософії, науки, мистецтва й релігії і в світських колах Чикаго уславився здатністю вести розмови на будь-яку тему, і то дуже розумно й дотепно. «То був неймовірний співрозмовник, — згадує його друг. — Здається, не було такої теми, над якою він не замислювався і з якої не був глибоко начитаний». Відрізнявся Рут і пустотливим почуттям гумору. Якось у неділю він грав на органі особливо поважно й похмуро. Парафіяни далеко не одразу помітили, що мелодія, котру виконує органіст, — це пісенька «Киш, мушко!» Одна жінка так описувала Бьорнема з Рутом: «Мені вони завжди уявлялися як таке собі велике потужне дерево, навколо якого скаче блискавка».

Кожен із цих двох цінував і поважав уміння товариша. Гармонія, котра була результатом цього, відображувалася і в роботі їхньої фірми, яка, за словами одного історика, працювала з механічною точністю бійні, — з огляду на зв’язок Бьорнема із Шерманом, цілком доречне зіставлення. Але також Бьорнем створив таку офісну культуру, подібна до якої набуде поширення тільки в наступному столітті. Він зробив при своїй конторі гімнастичний зал. В обідню перерву його працівники грали в гандбол. Бьорнем давав уроки фехтування. Рут влаштовував концерти-експромти на винайнятому піаніно. «У конторі панувала ділова суєта, — згадує Старретт, — проте дух цього місця був дивовижно вільний, легкий і людяний порівняно з усіма тими конторами, де мені випадало працювати».